Розділ III Верх і низ

– Друзі, – абстрактним тоном виголосив Таґґарт, – цінніші за золото.

І несподівано звернувся до Ларкіна.

– Ти згоден, Поле?

– Емм… Ну, так, – здивований увагою до своєї персони, промимрив Ларкін, – звісно.

– Я розраховую на твою дружбу.

– Га?

– Я розраховую на твоїх численних друзів.

Усі розуміли, чому Ларкін не відповів одразу. Його плечі, здавалося, схилились до самого столу.

– Якщо кожен докладе зусиль для досягнення спільної мети, тоді ніхто не постраждає! – з геть недоречним для ситуації відчаєм раптом вигукнув Ларкін, та, впіймавши Таґґартів погляд, благально додав: – Я не хочу нікому зашкодити.

– Це асоціальна позиція, – промимрив Таґґарт. – Людям, які бояться кимсь пожертвувати, не випадає говорити про спільну мету.

– Але я вивчаю історію, – поквапився Ларкін, – я визнаю історичну доцільність.

– Добре, – схвалив Таґґарт.

– Я ж не можу опиратися світовим тенденціям? – Ларкін, здавалося, благав, але це благання не мало адресата. – Чи можу?

– Не можете, пане Ларкін, – сказав Веслі Мауч. – Нас із вами ніхто не обвинуватить, якщо ми…

Ларкін здригнувся, немов його струмом ударило, – він дивитися на Мауча не міг.

– Оррене, ти добре відпочив у Мексиці? – несподівано голосно і невимушено запитав Таґґарт. Всі вже розуміли, що мети їхньої зустрічі досягнуто і питання вичерпано.

– Мексика – чудове місце, – весело відповів Бойл, – бадьорить і спонукає до роздумів. Щоправда, кухня там жахлива, мені через неї було погано. Але вони тяжко працюють, щоб поставити свою країну на ноги.

– І як?

– Чудово, як на мене. Просто чудово. Зараз у них, правда… Але не має значення, вони націлені в майбутнє. У Народної Мексиканської Республіки – велике майбутнє. Вони обскачуть нас за кілька років.

– А ти був на копальнях «Сан-Себастьян»?