Розділ I Мелодія

Цієї ж миті вона усвідомила, де перебуває, і вперше збагнула походження музики. За кілька кроків, у кінці вагона, молодий білявий кондуктор регулював кондиціонер. Він висвистував мелодію симфонії. Зметикувала, що юнак свистить уже тривалий час, і жодної іншої музики не було.

Не ймучи цьому віри, вона ще трохи послухала, перш ніж запитати:

– Перепрошую, а що це ти насвистуєш?

Хлопець обернувся. Зустрівшись із ним поглядом, побачила щиру і жваву усмішку, наче юнак відгукнувся на поклик друга. Їй сподобалось його обличчя, тверде і непохитне, в ньому не було й натяку на ту невиразну, розслаблену безформність, яку вона звикла бачити в людських лицях.

– Це концерт Гейлі, – відповів усміхнено.

– Який саме?

– П’ятий.

Відчувши, що пауза затягується, вона промовила повагом і дуже обережно:

– Річард Гейлі написав лише чотири концерти.

Усмішка здиміла з юначої фізії, ніби його нагло всмоктало в реальність – так само, як кілька секунд тому втягнуло туди її саму. Ніби клацнула клямка, і від лиця залишилася застигла маска: без виразу, знеособлена, байдужа та вичахла.

– Атож, – промимрив. – Ваша правда. Я помилився.

– То що ж це було?

– Просто мелодія, яку я десь підхопив.

– Яка саме?

– Не знаю.

– А де ти її почув?

– Не пам’ятаю.

Вона безсило замовкла; юнак відвернувся, не виявляючи жодного інтересу.

– Тема і мені нагадала Гейлі, – озвалась вона. – Але я знаю кожну його ноту, – такого в нього нема.

Без жодної емоції на обличчі, лише з ледь відчутним натяком на цікавість, хлопець обернувся і запитав: