Розділ I Мелодія

– Вибачте, міс Таґґарт, я не можу.

– Чи дозволите мені все-таки озвучити пропозицію?

– Звісно, як забажаєте.

– Чи повірите, що я вирішила запропонувати вам певну посаду ще до того, як ви попросили про цю зустріч? Я хочу щоб ви знали.

– Я завжди вірю вам на слово, міс Таґґарт.

– Це посада керівника відділення в Огайо. Вона ваша, якщо хочете.

На обличчі Келлоґа не відбилося жодної реакції, ніби ці слова означали для нього не більше, ніж для дикуна, який ніколи не чув про залізницю.

– Я не хочу, міс Таґґарт, – відповів він.

За мить вона сказала напруженим голосом:

– Оуене, назвіть свої умови. Скажіть, скільки ви хочете заробляти. Ви потрібні мені. Я запропоную вам більше, ніж будь-яка інша залізниця.

– Я не збираюся працювати на залізницях.

– Я думала, вам подобається ця робота.

За всю розмову в нього вперше виник натяк на почуття: очі ледь розширилися і він тихо, але з якимось упертим притиском, відповів:

– Подобається.

– То скажіть, як мені вас втримати!? – Даґні сказала це так безпосередньо і щиро, що, схоже, таки достукалася до нього.

– Міс Таґґарт, мабуть, це не дуже чесно з мого боку – прийти до вас і сказати, що звільняюсь. Розумію, ви просили пояснити причину мого рішення, щоб мати змогу висунути зустрічну пропозицію. Тому моя присутність тут начебто свідчить про те, що я відкритий до співпраці. Насправді це не так. Я прийшов лише тому… Я просто хотів дотримати слова.

Ця невеличка пауза між словами, ніби раптовий спалах, дала їй зрозуміти, як багато значили для нього її інтерес та пропозиції. І що це рішення було нелегке.

– Невже немає нічого, що я можу вам запропонувати? – спитала Даґні.

– Нічого, міс Таґґарт. На жаль, нічого.

Він намірився іти. Вперше в житті Даґні відчула себе безпорадною і переможеною.