Розділ Х Смолоскип Ваятта

Ріарден відповів повільно, карбуючи кожне слово:

– Чому досі немає руди?

– А я тут до чого? Не хочу нічого й слухати, бо це не моя провина. Я здатен керувати копальнею не гірше за тебе, аж ніяк не гірше, і я зробив усе так, як робив і ти, але не знаю, чому весь час щось іде не так. Я не можу відповідати за непередбачені обставини.

– Кому ти відправив руду минулого місяця?

– Я збирався доправити тобі твою частину, справді збирався, але що я мав робити, якщо ми втратили десять робочих днів через нещадну зливу на всій півночі Міннесоти – я хотів доправити тобі руду, і тому ти не маєш права обвинувачувати мене, бо я мав цілком щирі наміри.

– Щоб не зупиняти доменних печей, їх можна буде завантажити твоїми щирими намірами?

– Саме тому ніхто не хоче мати з тобою справ, навіть розмовляти! Ти не маєш нічого людського!

– Я довідався, що останні три місяці ти відправляєш руду не водою, озерними баржами, а залізницею. Чому?

– Бо я, врешті-решт, маю право робити свою справу так, як вважаю за потрібне.

– І яка ж тобі користь від додаткових витрат?

– А тобі що до того? Я не перекладаю на тебе своїх проблем.

– Що ти робитимеш, коли з’ясуєш, що ціни залізниці тобі вже не по кишені, а озерне судноплавство ти власноруч погубив?

– Не маю жодних сумнівів, що ти не здатен думати ні про що, крім своїх доларів і центів, проте деякі люди змушені керуватися ще й патріотичним і суспільним обов’язком.

– Яким обов’язком?

– Я вважаю, що така залізниця, як «Таґґарт Трансконтиненталь», відіграє величезну роль у добробуті країни, і бачу свій обов’язок перед суспільством у тому, щоб допомогти Джимові втримати його збиткову гілку в Міннесоті.

Ріарден схилився над столом; він почав бачити ланки у послідовності, що її досі не розумів.

– То кому ж ти продав руду минулого місяця? – спокійно перепитав він.

– Зрештою, це моя особиста справа, що…

– Оррену Бойлу, адже так?

– Яке ти маєш право вважати, що всю сталеливарну промисловість країни має бути кинуто на догоду твоїм інтересам і…