Розділ Х Смолоскип Ваятта

Він пізно повернувся додому і безшумно піднявся до спальні. Ненавидів себе за те, що змушений жити крадькома, проте день у день чинив так уже кілька місяців поспіль. Обличчя родичів стали йому нестерпні, й він не розумів причини. «Не варто ненавидіти їх за власний гріх», – докоряв він собі, чудово розуміючи, що ненависть ця базується зовсім на іншому.

Тихо зачиняв за собою двері, мов утікач, який силкується бодай на мить перепочити. Так само тихо роздягався, збираючись лягати спати: йому не хотілося, щоб родичі знали, що він уже вдома, не хотілося жодного з ними спілкування, навіть опосередкованого, навіть щоб вони просто чули його присутність.

Одягнувши піжаму, завмер посеред кімнати, розкурюючи цигарку. Аж раптом двері до його спальні відчинилися. Єдина, хто мав право входити сюди, не постукавши, хоч ніколи цим правом не користалася, була Ліліан, тож Ріарден кілька секунд сторопіло роздивлявся її постать, не ймучи віри.

Вбрана вона була у стилі ампір у кольори блідого шартрезу, плісирована спідниця делікатно спадала від високої талії; відразу складно було сказати, що це: вечірня сукня чи нічна сорочка… Ні, таки сорочка.

Вона спинилася біля дверей, світло окреслило спокусливі лінії тіла.

– Не варто, звісно, першою називатися незнайомцям, – почала вона стиха, – проте я змушена це робити: мене звуть місіс Ріарден.

Він не міг збагнути, що лунає в її голосі – сарказм чи прохання.

По-хазяйському владно і невимушено Ліліан причинила за собою двері.

– Ліліан, що сталося? – спокійно запитав він.

– Любий, не варто визнавати так багато і аж так відверто, – вона спроквола пройшлася кімнатою повз його ліжко і ліниво вмостилася у фотель. – До того ж у найбезглуздіший спосіб. Вважаєш, мені потрібні додаткові підстави, щоб претендувати на твій час? Невже мені слід записуватися на прийом у секретарки?

Ріарден стояв посеред кімнати з цигаркою в зубах і дивився на дружину. Йому геть нічого не хотілося казати.

Вона засміялася.

– Причина мого візиту така незвична, що тобі ніколи й на думку не спало б. Любий, чи будеш такий ласкавий жбурнути жебрачці кілька крихт свого коштовного часу? Чи дозволиш залишитися тут неофіційно?

– Добре, – мовив він, – залишайся, якщо хочеш.

– На жаль, не можу запропонувати тобі нічого важливого: ні замовлення на мільйон доларів, ні угоди з «Таґґарт Трансконтиненталь», ні рейок, ні мостів. Навіть пліток стосовно політичної ситуації. Хочу просто по-жіночому поговорити про геть несуттєві речі.

– Добре, вперед.

– Генрі, хіба є на світі дієвіший спосіб закрити мені рота? – мовила вона зворушливо-безпорадно і щиро. – І що я можу тобі тепер сказати? А що, як я хотіла розповісти тобі про новий роман Бальфа Юбанка, що він його обіцяє присвятити мені? Але хіба тобі це цікаво?

– Правду кажучи, геть нецікаво.

Ліліан знову засміялася.

– А якщо я не хочу знати правди?