Розділ Х Смолоскип Ваятта

Штати Вайомінґ, Нью-Мехіко, Юта й Арізона вимагали, щоб число потягів до Колорадо не перевищувало кількості поїздів, що проходитимуть через їхню територію.

Очолена Орреном Бойлом група наполягала ухвалити закон про гарантування засобів на існування, що мав обмежити виробництво ріарден-металу до обсягу будь-якого сталеливарного заводу. Група містера Моуена вимагала ухвалити закон справедливої частки, що дозволяв би кожному охочому споживачеві отримати однакову частку ріарден-металу.

Громада Бертрама Скаддера вимагала ухвалити закон про суспільну стабільність, що забороняв би переносити виробництво з південних штатів на нові місця.

Веслі Моуч, верховний координатор «Бюро економічного планування і національних ресурсів», раз-по-раз робив різноманітні заяви, зміст яких неможливо було логічно витлумачити і зрозуміти, за винятком того, що словосполучення «екстрені заходи» і «незбалансована економіка» виникали в цих текстах через кілька рядків.

– Даґні, яке вони мають право? – запитував у неї Едді голосом спокійним, але таким, що ось-ось ладен був зірватися на крик. – Яке право в них усе це робити? Хто їм дав це право?

Зайшовши в кабінет до Джеймса Таґґарта, вона сказала:

– Джиме, це твоя битва. Свою я виграла. Ти майстер спілкуватися з грабіжниками. Зупини їх.

Таґґарт мовив, відводячи очі:

– Невже ти маєш надію керувати національною економікою у власних інтересах?

– Я не прагну керувати національною економікою! Хочу лише, щоб ті, хто нею керує, дали мені спокій! Щоб керувати, мені достатньо власної залізниці… До того ж, я чудово усвідомлюю, що чекає на вашу економіку, якщо моя залізниця збанкрутує!

– Не бачу жодних підстав панікувати.

– Джиме, невже я маю пояснювати тобі, що лише прибуток від лінії «Ріо-Норте» рятує нас від катастрофи? Нам необхідний кожен цент, отриманий від неї, сплата за кожне перевезення, за кожен відправлений вагон.

Таґґарт мовчав.

– Ми змушені максимально використовувати кожен наш ледь живий дизель, враховуючи гострий брак локомотивів, щоб дати Колорадо належну кількість потягів. Що станеться, якщо ми зменшимо швидкість і довжину поїздів?

– Але ж вимоги профспілок теж виправдані. Коли одна за одною прогорають залізниці, а люди втрачають роботу, вони, звісно, починають думати, що підвищення швидкості на лінії «Ріо-Норте» утискає їхні інтереси; що потрібно більше потягів, щоб роботи вистачало для більшої кількості їхніх членів; вони вважають, що, послуговуючись новими рейками, ми несправедливо скористалися їхніми привілеями. І вони хочуть своєї частки.

– Своєї частки? Частки чого і за що?

Таґґарт мовчав.

– Хто відшкодовуватиме збитки, якщо замість одного потяга їздитиме два?

Таґґарт мовчав.

– Де ти візьмеш вагони і локомотиви?