TextBook – Після чийого банкротства ви придбали завод?
– О, це був визначний крах, луснув «Національний громадський банк» у Медісоні. Господи, ото була катастрофа! Це замалим не доконало весь Вісконсин – наш край це фактично добило. Подейкують, саме цей завод розорив банк. Іще дехто стверджував, що він став останньою краплею в дірявому цеберку, бо «Національний громадський банк» здійснював вклади в трьох чи чотирьох штатах. Очолював його Юджин Лоусон – банкір і дуже щира людина. Так про нього казали. Два чи три роки тому в нас його всі знали.
– То це Лоусон керував заводом?
– Ні. Він просто вклав у нього купу грошей, значно більше, ніж можна було сподіватися витягти з тої старої руїни. Коли завод розорився, це стало останньою соломинкою, що зламала Лоусону хребет. Банк загуркотів через чотири місяці, – мер зітхнув. – Це була справжня катастрофа для тутешніх людей. Усі вони тримали свої заощадження в «Національному…»
Мер Баском скорботно глянув за парапет на своє містечко.
Тицьнув великим пальцем у бік сивої прибиральниці, яка, рачкуючи, відтирала сходи будинку.
– От хоча б ця жінка. Була солідна, забезпечена родина. Її чоловік був власником крамниці, тканиною торгував. Кайлував усе життя, щоб забезпечити її старість, і перед смертю нарешті досягнув мети, але гроші поклав у «Національний громадський банк»…
– А хто керував заводом, коли він розорився?
– Якась скоростигла корпорація «Об’єднані послуги». Мильна бульбашка. Виникла з нічого і пішла в нікуди.
– І де зараз її члени?
– А де рештки луснутої мильної бульки? Шукай їх по всіх Сполучених Штатах. Спробуй, знайди.
– А Юджин Лоусон де?
– А, цей? Із ним повний порядок. Знайшов собі роботу у Вашингтоні – в «Бюро економічного планування і національних ресурсів».
Ріардена все-таки охопили емоції, він рвучко зірвався на ноги, але опанував себе і ввічливо подякував:
– Вельми корисна інформація. Дякую.
– Приємно було познайомитися, друже, приємно познайомитися, – мовив мер Баском. – Гадки не маю, що ви шукаєте, але, повірте, воно не вартує ваших зусиль. Із цього заводу нічогісінько не витягнеш.
– Я ж вам уже казав, що ми шукаємо давнього друга.
– Як знаєте. Мабуть, дуже хороший був друг, якщо ви так старанно шукаєте його з цією чарівною леді, яка, здається, не ваша дружина…
Даґні помітила, як сполотнів Ріарден, у нього навіть вуста побіліли.
– Прикусіть свій брудний язик… – почав був він, але Даґні ступила до мера.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Атлант розправив плечі. Частина І. Несуперечність» автора Розенбаум А. З. (Айн Ренд) на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ Х Смолоскип Ваятта“ на сторінці 4. Приємного читання.