Талан (скорочено)

Маринка. Наші хористки. (Кричить). Агов! Сюди!

Лучицька. Нехай квіток...

Маринка. Стійте! Нарвіть квіток!

Лучицька (виглядає). Он троянда, а далі ген любисток, канупір, зірочки... (Голосно). Та наламайте бузку! (Закашлялась).

Маринка. Що ви? Бога ради! Кричати проти вітру... Щоб знову жила... (Зачиняє вікно).

Лучицька. Не буду, більше не буду!

Маринка. Коли хоч раз крикнете, то зразу покладу!..

ЯВА 4

Ті ж і Рябкова та Богданиха.

Рябкова й Богданиха (вбігають з букетами, з квітами й з початим вінком). Віншуємо, віншуємо нашу ненечку!

Богданиха, Вже сидите? Слава Богу! Дай Боже здоров'я й здоров'я!

Рябкова. І здоров'я, і щастя, і всякого добра! (Цілує Лучицьку в руку).

Лучицька (обнімає їх). Спасибі, мої діточки любі, за пам'ять, за ласку, за щире бажання. Вже мені далеко краще... Вже сиджу, а швидко ходитиму!.. (Любується квітами, нюхає).

Маринка. Дай Боже! Ану, висипайте квіти... А бузок я в воду поставлю.

Лучицька. Ах, які квіточки, які милі... Як пахнуть, а надто троянда...

Маринка. Дайте я вам її от сюди приколю.

Лучицька. З любистком, з любистком: я хочу, щоб мене любили... Отак! І бузку мені дай, щоб не забували... Я так бузок люблю!

Маринка. Нате, нате!

Лучицька. А цей вінок ми закінчимо: поможіть мені. (Починає з Богданихою радісно плести).

Рябкова (осторонь, Маринці). А що, як їй?