Талан (скорочено)

Лучицька (прокидається). Хто там?

Маринка. То чоловік приходив...

Лучицька. А, Марочка? Що ж, цілувала?

Маринка. Цілувала, цілувала!. Ну, а як же вам?

Лучицька. Лучче, лучче! Певно, пізно? Я дуже заспала.

Маринка. Ще рано, ще спіть; лікар казав — чим більше спатимете, тим швидше встанете!..

Лучицька. А він надіється... Я видужаю, правда?

Маринка. Видужаємо, видужаємо і будемо щасливі!.. То ви тоді на тому клятому спектаклі якусь жилу порвали, а заживе, то й по всьому!.. Ось мікстурки випийте!..

Лучицька (п'є). Мені хочеться так ще пожити!.. Я ж виплакала, вимучила оте право!

Маринка. І поживемо ще, порадіємо!.. От тільки краще спати! Засніть ще! (Вкриває її).

Лучицька. Добре. Я буду все, все робити, аби швидше одужати!

Маринка закриває її ширмами.

ЯВА З

Ті ж і Лемішка, а за ним дві хористки.

Маринка (на стук схоплюється. Обнімає батька й хористок). Таточко! Любий мій! Маруся ще спить, а ви, сестрички, погуляйте поки в садочку! (Хористки кивають головами й виходять).

Лемішка (дає гроші). На, дитиночко моя: це я й голота для нашої благодієчки... для нашого янгола; ми спромоглися!.. Вона все для нас трудилася... віддавала послідні... а тепер лежить безпомічна... на Божих руках!.. (Плаче).

Маринка. Тату мій... Золотий! Який ви! (Утирає очі).

Лемішка. Тільки не кажи їй,— не прийме: я знаю її! Кажи, що це від Котенка.

Лучицька. Маринко, хто там?

Лемішка. Тихо! Я тікаю! (Виходить навшпинячки).