Талан (скорочено)

Маринка. Лікар каже, якби спокій їй повний та теплі краї... то ще була б надія, а то нема ради! (Витирає очі).

Рябкова. Жалібниця наша, заступниця наша!

Лучицька (підозріло). Про що ви там шепочетесь? Про мене?

Маринка. Ні, то вона мені новини розказує. (Штовхає ліктем). Та аж насмішила до сліз.

Лучицька. Розкажи й мені!

Рябкова. Та то вчора Квятковська хотіла похвастатись вашою пісенькою — «Прудиусом»; товкла її, товкла, та все ні в тин ні в ворота! А таки наважилася співати!.. Ну й утяла до гапликів. Музика — одне, а вона — друге... Ні «тпру» ні «но»! А все ще дметься... Аж поки з гальорки не крикнули: «Годі!»

Лучицька. Невже їй трудно? Простий мотив... (Починає наспівувати).

Як поїхав мій миленький до млява, до мліша, А я собі прудиуса найняла, найняла... І т. д.

Спочатку співає боязко, тихо, з паузами, а потім з запалом, поки не схопилася за серце, аж закашлялась.

Маринка (хотіла раніше спинити, та Лучицька очима просила дозволити їй). Боже мій! Кашель! Задишка! Що ви наробили? Води, води напийтесь!

Лучицька (ледве вимовляє). Мікстуру...

Маринка (дає). Лишенько тяжке! А казали, що слухатиметеся!.. Так-то ви хочете стрінути вашого любого?

Лучицька. Не буду, не буду! Так хотілося... згадати минуле... і похлинулася! Мовчатиму!

Богданиха. Ви мовчіть та дивіться! Ось і вінок зараз буде готовий!..

Лучицька мовчить, важко днхає і мімікою показує, щоб їй наділа дукачі

й намисто. Ь' наряджають. В мімічній грі спочатку видно, що Лучицька

страждає, хапається за серце, за груди, а потім її мука стихають, і вона

вже грає мімічно з дитячим усміхом.

Богданиха. Ось і віночок готовий. Бачите, який славний? От надінемо. (Надіває). Як вам у ньому любесенько!

ЯВА 5