Талан (скорочено)

Лучицька (задихається). Над міру... над силу... сьогодні мені щастя... Благодарю... всех, всех... Видите, как я тронута! (Хапає за руку Безродного). Так, ви праві... ось вона, любов!.. Ось воно... найвище щастя!

ЯВА 10

Ті ж і Кулішевич та Палажка.

Кулішевич (з галасом). Зозуленько моя! Сидиш? (Обнімає). Поздоровляю, поздоровляю з іменинами! Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як... знаєш хто? (Підморгує). Ось тобі від мене! (Надіває на шию хреста).

Лучицька. Сестрице!.. Ріднесенька!.. (Обнімає). Не забула... Яка я сьогодні щаслива... Так легко тут... Нічого не чую... Я ще з вами... поживу!

Кулішевич. А ось ще й кращий подарунок. (Подає листа). Глянь!

Лучицька (аж здригнулася). Лист?.. Ай! Від нього... (Цілує). Я не переживу такого щастя!.. Над силу... (Читає).

Безродний і Жолівницький з докором до Кулішевич, що така необачна.

Присутні групуються круг Лучицької. Вона напівлежить у кріслі, вся вкрита війками, тяжко дихає, страшенно збентежена. Справа й зліва на колінах припали до неї Маринка й Палажка, решта — півколом ззаду, Безродний — посередині. Юркович упустив зошит і остовпів.

Лучицька (з останнім зусиллям, втрачаючи свідомість). Ах, який рай!.. Пише: «Здоров... Лечу до тебе... Тепер ніхто не розраїть... Все життя тобі, твоєму таланту... Все моє добро твоїй рідній сцені...» (Цілує листа). Тепер я з ним!.. (До Безродного). Заживемо... Всіх вас піднімемо!.. Ах, яке щастя! Чого ж ви плачете? Тепер будемо щасливі... Господь зглянувся...

Безродний (через силу). Будемо.,. Будемо!..

Лучицька (блаженно простягає вперед руки). Боже, яка радість! У грудях дзвенить... Яке щастя огортає... Он і коханий... Летім... Як ясно, як сонячно там... Ах! (Зразу опускає руки і, звісивши голову, посувається вниз, під вінки).

Жалівницький. Що з нею?

Маринка (припадає). Не б'ється серце!..

Палажка. Вмерла? Дитино моя! (Ридає).

Безродний. Зайшло наше сонечко!.. Всі опускаються на коліна. Завіса.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!