Талан (скорочено)

Маринка. Та то я сама...

Лучицька. А мені почулось було...

М а р и н к а. То вві сні, певно! Заспокойтесь, спіть ще!..

Лучицька. А мені й справді щось снилося, чи то сніг, чи свічки!.. (Говорить хапливо, жваво, тільки з задишкою, і чим далі, то більшою).

М а р и н к а. То добрий сон, моя лелечко,:він вам віщує несподівану радість якусь...

Лучицька (обнімає Маринку). Може, швидко Ан-тось прибуде?

Маринка. А може... Лікар казав, що йому зовсім гаразд, що швидко вийде, що ваша хвороба йому на користь пішла.

Лучицька. Господи, яке щастя!.. А я мучилась, що через мене... (Сідає), Яка я щаслива!

Маринка. Тільки не хвилюйтесь: вам і радість і горе — одна вада!

Лучицька (складає руки). Боже! Милосердю й любові Твоїй краю нема!

Маринка. Знов бентежитесь? Ну, й не пущу його!..

Лучицька. Ш, ні! Я буду все робити...

Маринка. Так от і засніть!

Лучицька. Не хочеться, рибонько!.. Я після, після засну!.. Слухай, я оцей час, як злягла, все думала про себе й про нього. І знаєш, на чім упевнилась? Що винувата я, а не він.

Маринка. Це якраз по-вашому.

Лучицька. Далебі! Я занадто кохала, стала відразу рабою, собакою вірною... Вдарило лихо, а я, замість того щоб підняти крила і Його піднести, сама їх опустила... і впала!..

Маринка. Годі, Бога ради, годі! Вже знову он колотиться серце!.. Ну, нехай вія зовсім правий, нехай!

Лучицька (всміхається). Так! Перевірившись у мені, він почав світом нудити... А тут ще приревнував!.. Лихі люди підстроїли!.. Але вірю — кохання!

Маринка. Так, вірю, вірю!.. Тільки мовчіть: бачите, і духу не вберете.

Лучицька. Не буду більше, не буду!