Талан (скорочено)

Маринка. Ось надіньте ладаночку — бабуся принесла.

Лучицька. Де, де? (Цілує й надіває). Так бабуся моя сивесенька вернулася? Де ж моя ненечка?

Маринка. В церкві, зараз прийде: сьогодні ж — вашого янгола! (Обнімає). Всього, всього, найбільше здоров'я!

Лучицька. Правда, а я й забула. Відсунь, серце, фіранки й відчини віконце... а то так темно.

Маринка. Добре. (Піднімає фіранку).

Лучицька. Ах, як гарно! Яке сонечко ясне та веселе! Підведи мене та посади коло вікна: мені так хочеться на Божий світ глянути!

Маринка. А ви не втомитесь?

Лучицька. Ні, ні! Мені сьогодні дуже легко... і серце перестало боліти... Переведи тільки мене до вікна.

Маринка. Стійте ж, я крісло поставлю (ставить до вікна) та накрию ще вас теплою хусткою, отак! А тепер беріться мені за шию.

Лучицька (встала, хитається). Ой, хата крутиться!..

Маринка. Бачите!

Лучицька. Ні, тепер легше!.. То зразу якось у голові загуло!

Маринка. Ну, держіться ж міцно! (Веде).

Лучицька. Бачиш, сама йду... О, я швидко видужаю! (Цілує Маринку).

Маринка. Ну, сідайте ж тихенько; я ще подушечку підкладу під спину. (Кладе). Добре сидіти?

Лучицька. Добре, добре! Маринко, голубонько, відчини ще й вікно!

Маринка. Боюся, щоб, бува, вітрець не пройняв!

Лучицька, Ні, надворі тихо. Он бузок весь розвився, а листом ані колихне... Можна!

Маринка. Та воно надворі аж душно, а ви все-таки накрийтесь хусткою! (Відчиняє вікно).

Лучицька (дихає коротко й часто). Ах, ах! Яке пахуче, тепле повітря... Аж дихати легше... Аж лоскоче. (Розглядає). Он на грядках і черевички зацвіли, і зірочки мріють... а собача рожа як вигналася високо,— пишається! Садочку мій любесенький, так би й полинула... А то хто там?