Талан (скорочено)

Маринка. Від неї оце одержала листа Маруся.

Палажка. Що ж їй ота пані пише?

Маринка. Прощення просить, і за себе й за сина, кається!..

Палажка. І-і! Вже пізно! А Маруся не забува його, як помічаєш?

Маринка. Де там! І на тім світі не забуде!

Палажка. Ох, горенько, горенько! Оцю ладаночку від угодника нехай надіне на себе зараз: я покладу її на подушці! (Встала).

Маринка. А ви ж це, няню, куди знов?

Палажка. Піду ще до церкви, на часточку подам і проскурку принесу: сьогодні ж ІЗ святого янгола.

Маринка. Ага! А я й забула! А не забаритесь?

Палажка. Ні, вже й без того пізно, коли б і застала. (Хрестить Лучицьку). Спить собі янголятко тихо, так тихо, а душа вже, бачу, під самим горлечком б'ється!.. Спи, моя зіронько, моя стоптана квітко! Нехай тебе, безталанну, святі янголи хоронять від лиха! (Виходить, поцілувавши Марусю).

Маринка (зачиняє двері, підходить до вікон). Треба одначе фіранки спустити, щоб світ не розбудив Марусі!..

Стук у двері. Хто там?

ЯВА 2

Маринка й Жалівницький.

Маринка. Ти? Любий мій! (Цілує Жалівницького, що увійшов через бокові двері).

Жалівницький. Слухай, голубко, вийми мені зі скриньки свій браслет і сережки, а я додам ланцюжок з годинником, то, може, під заставу роздобуду карбованців із сотню; наші всі складаються, навіть і Котенко... їй тепер треба грошей!

!М а р и н к а (виймає). На, на! Це гаразд ти придумав!..

-Жалівницький. Ну, то прощай на час! (Пішов).

Маринка (проводжає). Не забудь же — сьогодні її іменини.

Жалівницький. Пам'ятаю, пам'ятаю!