Талан (скорочено)

Квітка. Туда вас тянет, манит цыганская жизнь, а здесь — тоска, разойтись негде... Обманулись в расчетах!.. Что ж, вы здесь не пленница... насиловать воли не будем! (Виходить, кричить убік). Коня мне!

Лучицька. Ай1 Бесчеловечно! Безбожно!.. За что же? За что? (Ридає).

ЯВА 11

Лучицька й Палажка.

Палажка (підбігає). Що, знов? Що?

Лучицька (кидається до неї з риданням). Вигнав!.. Дочекалася! І за що? Обридла, світ заступила... в тім і винна! (Ламає руки). Дайте мені чогось... щоб я... навіки забулася... Тільки далі від цього місця, далі!

Палажка. Заспокойся, ріднесенька! Будь вони прокляті, іроди!

Лучицька (збентежено). Тікати, тікати звідсіль! Няню, беріть... тільки мою шкатулку... а їхнього — ні рубця... Підводу найміть...

П а л а ж к а. Та хай їм усе завалиться! Я зараз!.. Тільки надворі горобина ніч.

Лучицька. Пішки піду! Туча, няню, не така жорстока, як люди; буря порве все, та хоч серця не займе... Грім відразу вб'є, та катувати не буде... А тут катують і не докатовують!.. Ходім! (Няня її піддержує, вона сливе падає). Боже! (Сповзає з рук няні на коліна). Скінчи мої муки... Над силу кара, над силу!

Грім, дощ, буря. Завіса.

ДІЯ П'ЯТА

Убога, але чиста кімната. Прямо — двері; праворуч — два вікна, ліворуч — ліжко, заставлене від дверей ширмами. На вікнах фіранки. Ззаду, коло образів, лампадка. Праворуч, за вікном, ще маленькі двері.

ЯВА 1

Палажка, Маринка, Лучицька.

Палажка (дивиться на Лучицьку, яка спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусі, тільки тінь одна; тане вона, як віск!

Маринка. Тане, бабусю, тане! Як стривожили її тоді на спектаклі, як упала й залилася кров'ю — ледве сюди донесли!

Палажка. Господи Боже мій! Що вона їм учинила, кого зобідила моя дитиночка, моя упадниця, що так жорстоко... (Плаче). Зарізали, зарізали!

Маринка. Бог покарав і злобителів. Квятковську обікрали. Котенко горить, а Квітка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора збожеволів!..

Палажка. Прости йому, Боже, а на душі в нього великий гріх, а надто в тії пані, його матері.