Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

В Чиб'ю два клубитеатри: один звати «городской им. Косолапкина», а другий — в робгородку (1го промисла). Так у городському працюватиме Й. Й. Гірняк.

Сидіти йому тут три роки! Йому все ж «пощастило» — не десять, як мені!

Ну, це добре, що він у театрі. І на своєму місці, і, головне, вже не загрожує йому пертись кудись на Воркуту…

Як тільки він буде з руською мовою?

Та це, зрештою, неважно: майстерство актора — інтернаціональне… І доброго артиста залюбки дивитимуться й слухатимуть, хоч якою завгодно мовою він гратиме…

Чи снилося колинебудь отим похмурим лісам, що обступили суворою стіною Чиб'ю, і чи снилося оцим дерев'яним стінам Чиб'ювського театру, що в них гратиме кращий актор українського театру Йосип Гірняк?!

Ніколи не снилося, звичайно!

Кесмет! Доля!

Да… Тепер по тайгах й по тундрах можна зустріти знаменитих людей!

28. VIH. Знову зміна в КВО. То вже зовсім було налагодилось, що керуватиме КВО Федоров, що приїхав з Воркути, аж тут не воно: знову Федоров повертається на Воркуту, а КВО буде керувати Димов.

Димов був у відпустці 2 м1іся]ці і повернувся для всіх несподівано — всі гадали, що він вирвавсь і не поверне!

Ну, значить, працювати з Димовим!

Ну, що? Він — робітник з Донбасу, молодий і, здається, непоганий хлопець…

«Аби тихо…», як кажуть!

29. VIII. Після приїзду в лагер комісії Бєлєнького — щось тут таке твориться. Різні чутки, різні ще комісії — прокурори і т. д. Взагалі, видно, що Ухтпечлагом зацікавились після 5 років його існування. Я гадаю, що зацікавилися, звичайно, не долею наших особ, лагерників, а зацікавились ним з боку його економічної доцільності, і тепер його й «щупають».

Багато всетаки кричали про ухтинську нафту, треба, зрештою ж, підбити підсумки — чи рентабельна вона, чи ні. Розкинувся Ухтпечлаг на тисячі кілометрів. Почав з нафти. Нафта, очевидно, не рентабельна і має вагу суто місцевого характеру. Але «попутно» — радіоактивна вода II пром [86], вугіль на Усі (Воркута), на Печорі, золото (чутки) десь там на півночі — все це ясно робить Ухтпечлаг підприємством не таким уже й збитковим (коли він дає збитки!), а коли до цього додати його специфічне призначення (ми — злодії й к [87] р [88]), то факт освоєння Півночі — моя думка така, що «город городити варто було».

Але разом з тим почувається, що кидати гроші «на так собі» не хотять. Бюджет, очевидно, врізують. Це видно хоч би й з того, що звільнено оце чоловіка з 40, чи що, вільнонайманих і роботу перекладається на ув'язнених. Ясно, що це дешевше. Платити 35 крб. на місяць фахівцеві чи 750—1000?!

Мене це питання цікавить зовсім з іншого боку. Скорочення «штатів» — це значить, що зараз говорити про приїзд сюди Варі на роботу аж ніяк не час…

Доведеться говорити про мою колонізацію.

Невже не дозволять? Жах!