Розділ V

— Професор Містраль перебуває під суворим наглядам у зв'язку з спробою замаху на його особу, — пояснив Журка. — Прошу відкрити коробку. Все гаразд. Дякую. Ампули? Чудово.

Панна Стор хотіла йти, але Журка затримав її.

— Ні, прошу ще зачекати.

Він збіг униз і незабаром повернувся з сержантом Ройковою.

— Сержанте, обшукайте цю громадянку, — наказав поручик.

— Це нечувано. За кого ви мене вважаєте? — обурено вигукнула лаборантка.

— Дуже прикро. Але це аж ніяк не доказ нашого недовір'я. Це процедура, — гостро сказав Журка. — Ми повинні бути якомога обережніші. Ви самі зацікавлені в тому, щоб відхилити від себе всякі підозріння. Прошу залишити коробку і йти з сержантом Рейковою.

Панна Стор, задихаючись від обурення, в супроводі Ройкової пішла до ванної.

Через дві хвилини вона вийшла звідти аж червона від сорому.

— Нічого, — доповіла сержант Ройкова.

— Прошу! — Журка віддав лаборантці ампулу і коробку.

Принижена і сердита, Галінка зникла за дверима кімнати професора.

— Здається, ми нічого не пропустили, — сказав задоволено Журка, — але пам'ятайте, Трепка, все це я роблю на вашу відповідальність. Ви ж повідомили про загрозливий стан.

— Беру це на себе, — мовив Трепка.

— Мені можна йти? — запитала сержант Ройкова.

— Почекайте, підемо разом, — сказав Журка, надіваючи плащ. — А ви ще довго тут будете? — звернувся він до капітана.

— Завтра заберемо звідси професора, — відповів Трепка. — Незважаючи на всі наші зусилля, тут не можна забезпечити йому необхідну охорону. Зрештою, і його це бентежить, нервує. Наша роль теж не дуже приємна.

— Чомусь мені здається, — пожартував Журка, — що Дзярмазі жаль буде звідси виїжджати.

— Чому? — спитав я, мимоволі червоніючи.

— Ну… ну… — Журка погрозив мені і посміхнувся. — Я, брат, бачив, з яким інтересом ти придивлявся до цієї малої Стор. Дівчина ніби створена для кохання. Ти, мабуть, заздрив Ройковій, га? Як, товаришко Ройкова, правда ж, можна було позаздрити?