Розділ І

— Словом, ви не можете пояснити причин цього дивного замаху?

— Аж ніяк. — Містраль підійшов до стінної шафки і дістав звідти пляшку французького коньяку. — Мабуть, це зробив якийсь божевільний. Мій приятель-психіатр, професор Яштин, розповідав безліч історій про кримінальні подвиги своїх підопічних.

— Ну, залишимо поки що цю тему, — промовив Трепка. — Хто живе в будинку?

— О, тут ціла купа людей, — відповів професор, наливаючи чарки. — Ну, насамперед — професор Касіца, директор нашого інституту, потім його син Міхал, новоспечений лікар, потім асистенти професора Касіци: доктор Заплон і доктор Протоклицька, мій асистент, доктор Йонаш, і панна Стор, лаборантка. Крім наукового персоналу, тут живе ще в службовій кімнатці біля кухні пані Котовська, наша господиня.

— Ви говорили з ними про цю пригоду?

— Так. Я згадав про це під час сніданку.

— Ну й що?

— Нічого. Усі в той час були дома, але ніхто нічого не бачив і не чув. Вибачте, пані Котовської тоді не було дома. Вона ходила до сусідки і повернулася лише після десятої.

— Ну що ж, — сказав Трепка, — нам лишається ще оглянути будинок.

— А що це вам дасть?

— Така вже формальність, — зітхнув Трепка.

Ми вільно ходили по віллі, бо Трепка, заздалегідь домовляючись з професором, обрав такий час, щоб нікого не було дома.

Будинок був триповерховий. Перший поверх займав вестибюль, з якого одні двері вели до малої бібліотеки, а другі — до кімнати професора Містраля. Через засклені двері з вестибюля можна було вийти в коридор, а звідти, пройшовши в двері з правого боку, потрапити до кухні. За кухнею приліпилася ще службова кімнатка господині. На другому поверсі була маленька лабораторія, а також три кімнати, зайняті професором Касіцою та його сином. Крім того, біля лабораторії містилася кімнатка панни Стор. На третьому поверсі жили асистенти — лікарі Заплон, Йонаш і Протоклицька.

— Це нагадує мені фаланстер Фур'є[1], — пожартував Трепка, коли ми сходили вниз.

— Справді, — посміхнувся професор, — дехто називає нас комуною. Ми всі займаємось однією справою і проживаємо під одним дахом, але не зовсім добровільно. Це швидше господарська необхідність. Після переїзду з Вроцлава інститут не міг знайти квартир для наукових працівників. Нещодавно завдяки певній бюджетній автономії нам пощастило купити дві вілли: одну тут, а другу — в Пясечному. Віллу в Пясечному ми вважаємо за будинок відпочинку, хоча й там обладнали невеличку лабораторію, щоб можна було продовжувати свої досліди. Колись, як ми вже налагодимо своє господарство, «Пристань Ескулапа»[2] буде дуже приємною дачею.

— «Пристань Ескулапа»? — здивувався Трепка.

— Обом своїм віллам ми дали назви. Певна річ, неофіційно і до деякої міри жартівливо. Ось цю ми назвали «Ізолятором», — не знаю, чи дуже влучно, — а ту, що в Пясечному, — «Пристань Ескулапа». Насправді ж вони називаються дуже прозаїчно: будинки Другого інституту дослідної гематології — № 1 і № 2.

— Так, це цікаво, — неуважно промимрив Трепка, заглиблений у свої роздуми. — Ця вілла має два виходи, правда ж, професоре?

— Звичайно. З вулиці — головний вхід до вестибюля через терасу, а від саду — боковий, що веде на кухню.

— Тобто в коридор і далі на сходи можна потрапити або з вестибюля, через ті засклені двері, або ж через кухню?