Розділ XXIV

— Сховав.

— Не знаю, чи ви розумієте, які наслідки матимуть ці зізнання. Я буду змушений арештувати вас по обвинуваченню в убивстві з метою присвоєння собі наукової праці забитого.

Заплон скривився.

— Ох, ви знову влізли у свою шкаралупу. Повірте мені, ваша благородна особа на цьому багато втрачає.

— Прошу зважувати, що ви говорите, — холодно промовив Журка. — Я не звик вести допит у такому тоні і можу зробити з цього дуже неприємні для вас висновки.

— Невже ви й справді хочете арештувати мене, грізний охоронцю закону?

— Я схильний зробити це хоча б для того, щоб угамувати ваш язик, докторе.

— Може, ви й маєте рацію! Так і справді буде забавніше.

Заплон підвівся і простягнув руки.

— Я в вашому розпорядженні. У вас є при собі наручники?

Журка зміряв лікаря поглядом, який міг би забити коня.

— Ви занадто поспішаєте, докторе Заплон. Спочатку я хотів би спитати вас про основне. Ви признаєтесь у тому, що отруїли професора Містраля?

Заплон почухав потилицю.

— Чи ви часом не дуже вже ненажерливі? Я подав вам пальці, а ви одразу тягнете всю руку. Точнісінько як той диявол у народній казці. Признався ж я в тому, що підкинув бідному Йонашу зозуляче яйце в чемодан, хіба з вас мало цього?

— Відповідайте, будь ласка, на запитання, — стиснув губи Журка. — Ви вбили професора чи ні?

— Чекайте, я мушу подумати. Це надто серйозна справа, щоб її вирішити за одну мить… Ні, знаєте, мабуть, я все-таки не вбивав того сердешного Містраля.

— Он як! То, може, ви скажете хоча б, як привласнили собі працю професора?

— Жахливе формулювання, — посміхнувся Заплон, — і, як мені здається, в даному разі не зовсім точне. Я не привласнив праці професора, мені подарували її.

— Подарували? Хто?

— Якась незнайома доброзичлива людина.