Розділ XVI

Хлопець витріщив очі.

— Саме тому ми б хотіли побачитися з твоїм батьком. Як тебе звати, хлопче?

— Єжи Інох.

Він повів нас до великої купи жужелиці. За нею місцевість значно знижувалась. У долині ми побачили три хатини, які майже повністю ховалися за деревами.

— Он та остання хата — наша, — показав хлопець.

На подвір'ї ми застали трьох малих дітей і кремезну жінку, схилену над балією.

— Це до татка, — сказав хлопець і пішов до своїх кіз.

Жінка витерла руки і запитливо глянула на нас.

— Ми друзі доктора Містраля, — промовив Трепка. — Доктор Містраль помер на свята, і ми б хотіли побачити, чим можна допомогти хворим, яких він лікував, бо доктор не залишив ніяких вказівок.

Інохова заломила руки.

— Помер… Господи боже… І що ви кажете! Ми ж бачили його в п'ятницю.

— Він помер несподівано, — сказав Трепка. — Проведіть, будь ласка, нас, до хворого.

— Сюди… сюди, панове… — жінка штовхнула двері в хату. — Ніяк не вкладається в. голові — такий лікар і помер… — бубоніла вона сама до себе. — От і вір лікарям! Я завжди казала — якби доктори були чогось варті, то вони жили б по сто років. А вони… ех… кому вже випаде доля, то йому ніщо не допоможе.

Не слухаючи скептичних зауважень Інохової, ми ввійшли в хату. Тут було темно, і ми ледве розрізняли речі. На ліжку лежав, важко дихаючи, неголений, лисуватий чоловік.

— Хто це?.. — підвівся він занепокоєно.

— Це прийшли замість доктора Містраля, — пояснила Інохова. — Доктор Містраль помер.

Хворий спочатку не зрозумів.

— Що ти кажеш?

— Кажу, що доктор Містраль помер.

Худий кадик Іноха неспокійно заворушився.