Розділ «ВИБІР»

Музика виникла ззовні, влилася в корабель, м’яко підхопила нас і полинула до зір, і була вона досконала, як досконале зоряне небо. Це була та досконалість, до якої мене вабило порожніми ночами і в моменти втоми та роздратування.

І я почув, як знов задзвенів телефон в покинутій, неприбраній квартирі, телефон, ручка якого була замотана синьою ізоляційною стрічкою, тому що хтось з підпилих друзів скинув його зі столу, щоб звільнити місце для шахівниці.

— Я пішов, — сказав я гостеві.

— Ні, — сказав той. — Повертатися пізно. Та й безглузді повернення в минуле. У далеке минуле.

— До побачення, — сказав я.

Я покинув корабель, тому що за цей вечір я навчився багато чому, про що й не підозрював раніше.

Земля наближалася, і Москва з невеликої світлої плями перетворилася знов на нескінченний розсип вогнів. І я насилу розшукав свій п’ятиповерховий блоковий будинок, такий однаковий і нудний у ряді побратимів.

Голос гостя наздогнав мене:

— Ви прирікаєте себе на життя, повне недомовок, мук і принижень. Ви будете все життя прагнути до нас, до мене. Але буде пізно. Схаменіться. Вам не можна повертатися.

Двері на балкон були розчинені. Телефон вже замовк. Я намацав його, не засвічуючи світла. Я подзвонив Катрін і запитав її:

— Ти дзвонила мені, Катрусю?

— Ти з глузду з’їхав, — сказала Катрін. — Вже перша година. Ти всіх сусідів перебудиш.

— То ти дзвонила?

— Це, напевно, твій божевільний Крогіус дзвонив. Він тебе по всьому місту розшукує. У нього якісь неприємності.

— Шкода, — сказав я.

— Крогіуса?

— Ні, шкода, що не ти дзвонила.

— А навіщо я повинна була тобі дзвонити?

— Щоб сказати, що згодна вийти за мене заміж.

— Ти з’їхав з глузду. Я ж сказала, що ніколи не вийду заміж за прибульця з космосу і притому морального виродка, який може навіяти мені, що він Жан-Поль Бельмондо.