Розділ «ВИБІР»

— Отже, — сказав він професійним голосом. — Ви собі не раз клали питання: чому ви не такий, як усі. І відповіді на нього не знайшли. І водночас щось утримувало вас від того, щоб звернутися до лікаря.

— Я такий самий, як усі, — відповів я і подумав, що дарма не послухався його. Зняв би черевики.

— Ще в дитячому будинку ви вчилися краще від усіх своїх однолітків. Значно краще. Навіть дивували вчителів.

— Другий приз на математичній олімпіаді, — сказав я. — Але вчителів я не дивував. І медалі не отримав.

— Ви її не отримали навмисне, — сказав гість. — Ви соромилися своїх здібностей. Ви навіть переконали Крогіуса, що він — повноправний ваш співавтор. І це неправда. Але в вас зосереджена могутня сила переконання. Ви можете навіяти будь-якій звичайній людині чортзна-що.

— А вам? — запитав я.

— Мені не можете, — відказав мій гість і перетворився на невеликий пам’ятник першодрукареві Івану Федорову.

— Цікаво, — сказав я. — Зараз ви скажете, що ви мій родич і нас об’єднують невидимі генетичні зв’язки.

— Вірно, — сказав гість. — Якби це було не так, ви б не здогадалися, що я чекаю на вас, ви б проявили хоча б здивування, побачивши незнайому людину в замкнутій квартирі. Ви б здивувалися моєму зізнанню, що я вилетів на четвертий поверх. До речі, ви вже вмієте літати?

— Не знаю, — зізнався я. — Сьогодні вперше спробував. А що я ще вмію робити?

— Вам досить поглянути на сторінку, щоб запам’ятати її текст, ви додаєте, множите, одержуєте корені з такою легкістю і швидкістю, що могли б з успіхом виступати на естраді, ви можете не спати декілька діб та й не їсти також.

— Хоча люблю робити і те й інше. І мене не тягне на естраду.

— Звичка, — холодно сказав гість. — Вплив середовища. У дитячому будинку стежили за тим, щоб усі діти спали ночами. Ви вмієте бачити зв’язок між фактами і явищами, вочевидь між собою не пов’язаними. Ви — геній за місцевими мірками. Хоча далеко не всіма вашими здібностями ви вмієте розпоряджатися і не про всі підозрюєте.

— Наприклад? — запитав я.

Гість тут-таки розчинився в повітрі і виник за моїми плечима, в дверній проймі. Затим неспішно повернувся до стелажа, дістав звідти англо-російський словник і кинув його. Словник застиг у повітрі.

— І мене все це чекає? — без особливого ентузіазму запитав я.

— Це ще не все.

— З мене досить.

— Якщо ви вчитиметеся. Якщо ви повернетеся в природну для вас обстановку. Якщо ви опинитеся серед собі подібних.

— Так, — сказав я. — Значить, я мутант, генетичний виродок. І не самотній при цьому.