Розділ «ПРОТЕСТ»

— Пам’ятаєте, на перехресті ви сказали, що птахи на вашій планеті можуть перешкодити транспорту. Ми не знали, жарт це чи ні. Адже ніякого птаха там не було. Просто якийсь школяр ледь не потрапив під машину. В останню мить він встиг скрутити і злетіти в повітря…

— Так, — сказав я, пригадавши птаха, що злетів перед машинами.

— Ну ось, я продовжу розповідь, — сказав мій колега. — Рятуючись від свамсів, наші предки злітали в повітря. Але що їх там чекало?

— Провіски, — підказала Маша.

— Вірно, провіски, — погодився мій колега. — Розмахуючи своїми величезними чорними перетинчастими крилами, провіски розкривали свої чорні дзьоби, щоб нас зжерти. Що залишалося робити нашим предкам? Вони ухвалювали єдине рішення — пірнали у воду і перетворювалися на риб. За наказом на рідкість досконалої нервової системи біологічна структура тіла знову зазнавала зміни…

— Все ясно, — сказав я, намагаючись не посміхнутися. — Ця властивість у вас від народження?

— Як вам сказати… Поступово, з розвитком цивілізації, ці здібності почали відмирати. Але ми їх виховуємо в дітях штучно, тому що вони корисні. Ви можете побачити в нашому місті сцени, незрозумілі і навіть лякаючі для приїжджого. Ви можете побачити, як маленьких дітей кидають з дахів або у водойми… Якщо не закріпити можливості дитини в ранньому дитинстві, вона може вирости недорозвиненим виродком…

— Виродком, тобто…

— Так, виродком, який не вміє перетворитися, коли треба, в птаха або рибу. Даруйте, шановний Кім Перов, але це слово не стосується наших гостей. Ми розуміємо, що еволюція у вас йшла іншими шляхами.

— А шкода! — вигукнув я з почуттям.

Перед моїм зором постала сцена біля ставка, така звичайна в їхньому світі, і яка так збентежила мене. Мій вчинок повинен був видатися оточуючим верхом безголів’я. І не дивно, що батьки малюка поспішили визволити дитину з води, щоб дурний дідусь не зробив йому боляче, схопивши за плавничок чи за зябра.

— Але, — і тут в голосі мого співбесідника залунали трагічні нотки, — спортсмен, що бажає виступати в звичайних для Галактики видах спорту, дає клятву забути про свої здібності. Більше того, ми сподівалися, що ніхто в Олімпійському комітеті не дізнається про наші… Ні до чого це… пішли б розмови…

— Ні до чого, — погодився я.

— Тепер, після цього короткого вступу, я хотів би запросити вас на спеціально приурочені до вашого приїзду змагання з легкої атлетики. Ви зможете на власні очі переконатися, що і без флікання ми добиваємося чудових результатів…

Я підвівся і пішов за моїми гостинними господарями.

Біля під’їзду готелю зупинився автобус. Пасажири вже увійшли до нього, і двері ось-ось мали зачинитися, коли за моїми плечима почувся тупіт. Якийсь літній чоловік з двома валізами в руках мчав через хол, тримаючи в зубах блакитний папірець, напевно квиток. Я відступив. Побачивши, що автобус відходить, чоловік підстрибнув, перетворився на сірого птаха, підхопив кігтями валізи, не випускаючи з дзьоба квиток, миттю долетів до автобуса і протиснувся всередину, заклинивши валізами двері.

— Ну ось бачите, — сказав мій колега дещо докірливо. — Іноді це допомагає, але… не скрізь.

Не зводячи очей з автобуса, що віддалявся, я запитав:

— А під землю ваші предки не пробували ховатися?

— Це атавізм! — обурилася Маша. — Там же брудно.