Розділ «ПРОТЕСТ»

Маша покірно чекала мене в холі, склавши ручки на колінах, немов школярка, що набешкетувала, і тепер очікує розмови з учителем.

— У вас рано вчать дітей плавати? — запитав я, сідаючи поряд.

— Плавати? Так, звичайно.

— Але я ніколи не бачив плавців з Іліги на наших змаганнях.

— Ми нещодавно прилучилися до олімпійського руху, — сказала Маша.

— Але ви ж от брали участь.

Маша почервоніла, що у поєднанні із зеленим волоссям дало цікавий ефект, який міг би загнати в могилу дальтоніка.

— Але я ж легкоатлет, — сказала вона. — За легкоатлетів ми ручалися. А за плавців дуже важко ручатися. Ви мене розумієте?

Я поки не розумів, але про всяк випадок переконливо кивнув.

— Але зрозумійте мене правильно! — вигукнула вона раптом з тремтінням у голосі.

— Я вперше була на таких великих відбіркових змаганнях. Цього зі мною більше ніколи не повториться.

Я кивав мов бовдур, сподіваючись, що вона обмовиться.

— А тепер вийшло, що через мою поведінку ілігійцям доведеться відмовитися від участі в галактичних змаганнях. Повірте, тільки я одна винна. Зніміть мене. Покарайте мене. Але не карайте цілу планету. Все тепер залежить від вас.

— Знаєте що, — сказав я задумливо. — Розкажіть мені все до ладу. Одна справа — вивчати документи, інша — вислухати свідчення сторін. Тільки нічого не приховуйте.

Маша глибоко зітхнула, немов збиралася пірнути у воду, чим нагадала мені мій власний необачний вчинок.

— Отож, після того, як я стала чемпіонкою Іліги з бігу на двісті метрів, мене вирішили відрядити на відбіркові змагання сектора на Елеїду. Зі мною був ще один хлопець — стрибун. У нього все обійшлося. Ну ось, узяла я старт. Ледь-ледь засиділася. Тільки трошечки. Знаєте, як це буває? Ви ніколи самі не бігали?

— Я стрибав у висоту, — сказав я. — На два п’ятдесят чотири.

— Ох як високо! — щиро здивувалася Маша, чим вельми мене до себе заприязнила.

— Але ви все одно знаєте, як буває, коли затримаєшся на старті. Біжиш і себе проклинаєш. Адже два перші забіги я виграла. Ось і бігла, проклинаючи себе, і дуже мені було соромно, що на мене сподівалися, а я так підводжу. Ми з іншою дівчиною відірвалися від решти, але у неї запас був метри в два. Півметра я відіграла по-чесному, а потім з собою не зволодала. Я знала лише одне: залишається двадцять метрів, сімнадцять… ось я і флікнула.

Машині очі були повні сліз.