Розділ «ПЕРШИЙ ШАР ПАМ’ЯТІ»

Їй хотілося, щоб я був такий же серйозний і талановитий, як Лорд, щоб я був альтруїстом. Вона з жіночою недалекоглядністю не розуміла, що, виконавши всі її умови, я втратив би для неї усіляку привабливість. Щоб відволікти Нателлу, я повідомив їй:

— Лорд розмовляв з директором, а знаєш, що сказав директор? Він умив руки. Він чудово розуміє, що слід кріпити зв’язки науки з виробництвом, а якщо у нас нічого не вийде, завжди можна розкритикувати Лорда за те, що той намагається нав’язати виробництву недобудовану снопов’язалку.

Я пішов за Нателлой в операційну. У коридорі нам зустрівся товариш Кікнадзе, який вже обжився тут і виглядав орлом.

— Бажаю успіху, — сказав він мені. — Вам ще ніколи не доводилося проводити відповідальнішої операції.

— Велике спасибі, — подякував я ввічливо. — Як добре, що ви мені про це сказали.

Кікнадзе стояв і думав, образитися йому на мене чи ні.

— Навіщо ти так розмовляєш з людьми, Гіві? — поклала мені Нателла чергове риторичне питання. Вона великий майстер риторичних запитань. — Ти не уявляєш, як він переживає. А там ще родичі спелеологів, і всі від нього чогось вимагають.

— Але я нічого від нього не вимагав. Мені можна було дати спокій. Ти ж знаєш, що перед прийомом слід розслабитися і перебувати в спокійному стані духу.

— Я тебе підготую, — сказала Нателла.

— Не треба. Мене готуватиме Давид. Не позбавляй його цього задоволення. Якщо ж ти цим займешся, то я не зможу настроїтися на прийом. Я думатиму тільки про тебе. До речі, ти не хотіла б стати моїм інформантом? Я потім тобі дістану парик.

— У жодному випадку, — сказала Нателла. — І не через волосся.

— Ти боїшся, що я дізнаюся про твоє справжнє ставлення до мене?

— Так, боюся.

— Ти мені лестиш.

— Навпаки.

Коли я, пахтячи йодом, з’явився в операційній, там уже все було готово. Я підійшов до столу, на якому лежав Бесо Гурамішвілі. Наш анестезіолог проводив військову раду з сивоволосим і заслуженим колегою з Інституту хірургії. Я їм не заздрив. Навіть мені було ясно, що вони підтримують в Бесо життя з останніх сил. Бесо мені сподобався. Його поголили, і він став схожий на мене. Або на Маяковського. Тільки молодого.

Я кивнув Пачулія, який привіз Бесо до нас. Пачулія був хорошим хірургом. Я був з ним знайомий, хоча і не признався Давиду. Ми вчилися з Пачулія на одному курсі, але він був відмінником, а я ні. І цей Пачулія проводив зі мною виховні бесіди.

— Ти готовий, Гіві? — запитав Лорд батьківським голосом, неначе збирався запросити мене до парку або в кафе-морозиво.

Я постарався розслабитися і зайнявся самонавіюванням. Спочатку розслабив м’язи чола, потім уявив, що розслаблюю м’язи очей.

Я лежав на столі і, якщо повернути голову, міг побачити гострий темний профіль Бесо. Анестезіологи прийшли до якогось рішення, і молоденька кардіологічка з нашого інституту була допущена до їх високої наради. Я спробував уявити собі, як там, в печері, напевно, дуже темно і страшно.