Розділ «Книга II. Елізій»

— А як же очисний механізм? — з острахом прошепотіла я. — Втрачений? Де тепер діставати воду?

Бенге зробив те, чого я зовсім не чекала — весело підморгнув, а тоді сягнув рукою до кишені й дістав крихітний мішечок.

— Відкрий.

Я з подивом смикнула тасьму. На долоню викотилися кілька кульок, не більших за монету. Всередині кожної клубочилась промениста субстанція. Декотрі жаріли яскраво, наче крихітні космічні зорі, що їх підібрали мольфари в світанковій траві. Інші, ніби соромлячись, сумирно поблискували різнобарвними веселковими боками.

— Що це? — я звела очі на Бенге.

— Уся суть очисної системи. Без цих сферок механізм — це звичайнісінький фільтр, що можна знайти в будь-якій хаті. Якщо ж додати цю штучку, тонни отруйної води перетворяться на чистий і солодкий напій.

— Якась магія… — Франц почухав потилицю.

— Трошки є, але передусім — найкраще наукове досягнення елізійців, — пояснив прем’єр. — Ось це, — він тицьнув пальцем на зірчасту сферу, — перший поцілунок, це, — вказав на сумирне лагідне світло, — мамині руки, це — дружня розмова, це — обійми, це — котяче муркотіння, це — приємний сон…

Він по черзі торкався однієї чи іншої кульки й давав їм чудернацькі імена, зовсім далекі від науки.

— Пане прем’єре, я теж колишня Вчена, але ніяк не второпаю…

Той знову посміхнувся:

— Коли людина щаслива, осяйні почуття переповнюють її, як посудину, і врешті вихлюпуються назовні. Елізійські науковці створили апарат, що ладен вхоплювати такі… гм… емоційні «випари», що «висять» у повітрі. Тоді з них робиться концентрат й упорскується спеціальним шприцом у прозору оболонку. Такі згустки мають цілющу силу й очищують навіть зовсім мертву воду й ґрунт, а головне, їх на довго вистачає. Не знаю, чи помітили, та в підземному раї рідко хтось хворіє.

— А якщо ваш апарат назбирає поганих емоцій? — недовірливо ввернув Франц. — Ну там депресію, злість чи самотність?

— Неможливо! — прем’єр гордовито випнув груди. — Наш механізм налаштований лише на позитивні хвилі, наче ловець снів. А це «ловець почуттів».

— А ми тут теж є? — спитала я, не в змозі відірвати погляд від сфер.

— І ви, і я, і весь Елізій.

— А ваш мисливець чи, як ви сказали, «ловець» теж вдалося врятувати? — прагматично запитав Франц.

— О, звісно. У першу чергу.

Я мовчки зібрала чарівні кулі назад у мішечок і неохоче простягнула Бенге.

— Ні-ні, — замахав руками той. — Це тепер ваше.