Розділ «Книга II. Елізій»

Натовп прихильно загомонів.

— Що за нісенітниця… — пробурмотіла я. — Членів каст, навіть без Служителів, набагато більше, ніж нас. Учені ж розробили десятки видів страшної зброї, котру застосовують Охоронці. Ми ж не маємо нічого. Касти викосять нас, як полову, протягом години.

Франц поклав руку мені на плече та знаком показав, аби говорила тихіше. Я озирнулася. Яків знову кудись зник.

— А як же бути з тим, що члени каст переважають нас за кількістю? — вигукнули з юрби. Отже, не лише я про це згадала!

— Справді! А ми маємо лише кийки, вила та лопати! — дер горлянку хтось інший.

— Усе просто! — гаркнув худорлявий. — Необхідно зненацька захопити район Учених. Коли контролюватимемо розумників, змусимо їх створити найсильнішу зброю — і Мегаполіс належатиме нам віднині й довіку!

Залунали радісні зойки.

— Але ж Учені головасті, наче чорти! — новий сумнів із натовпу. — Їх так просто не здолати!

— Але нас — більше і разом ми — сила! — оратор розбив ущент останнє крихке вагання.

Тепер майже всі Знехтувані були ладні слідувати за сміливим промовцем хоч у самісіньке пекло, адже він не просто давав надію, він тішив самолюбство, вабив, ні, навіть не свободою, а жагою влади. Стати новими Обраними, елітою — ну чим не перспектива?

Але несподівано з передніх рядів дзвінко вигукнули:

— Зажди, Аресе! Ти не лишаєш вибору тим, хто не згоден!

— Про що мова, пане Мойсею? — роздратовано загуркотів той.

Я недовірливо глянула на худорлявого. Невже здалося чи він справді трохи зніяковів, ба, навіть позадкував?

Сивий чоловік, з акуратно підстриженою бородою, вочевидь, пан Мойсей, піднявся на поміст. Він не взяв мікрофон, та лункий тенор і без того сягав найдальших куточків квадрата А:

— Я маю іншу пропозицію. Можливо, хтось зі Знехтуваних вважає за краще піти, аніж брати участь у кривавій бійні? Адже від того, переможемо ми чи ні, ресурсів не побільшає. Гадаю, ви трохи підзабули, в якому становищі перебуває Мегаполіс. Вода рано чи пізно закінчиться, ґрунт припинить родити…

«Розважливий і спокійний, зовсім як тато», — промайнула думка, і я швидко затрусила головою, силкуючись зосередитися.

— Ми змусимо Вчених… — грубо перервав Арес.

— А що як вони не допоможуть? — примружився Мойсей. — Зараз Учені й самі не знають, як витягти місто з кризи. До того ж чому ви вважаєте, що спроможні їх захопити? Якщо задум не матиме успіху, усі Знехтувані загинуть.

Люди зашепотілися. Тим часом сивоволосий бородань вів далі: