Розділ «ЯВА I»

За столом сидять Мартин, Гервасiй i Матвiй.

Гервасiй. Так от яке дiло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловiк не бiдний, Микола у мене один, то. й вiн не буде бiдувать; а в тебе одна дочка… Мiй Микола i твоя Марися умiстi виросли i полюбили одно другого, а ми з тобою давнi приятелi… То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дiтей? Нехай давня наша приязнь закiнчиться весiллям наших дiток!..

Матвiй. I яз охотою потанцюю на весiллi свого хрещеника! Ану, Мартине, рiшайте, бо менi вже й танцювать схотiлось!

Мартин. Так-то так, приятелю мiй, я знаю, що ти не бiдний, i, може, справдi дiти нашi любляться, та не випада тепер вiддать менi Марисю за твого Миколу.

Гервасiй. Чого так?!

Мартин. Дочка моя дворянка, а твiй син… нi дворянин, нi чиновник… так не приходиться дворянцi йти за простого хлiбороба, я тепер на такiй линiї…

Гервасiй. Он що! Я тебе, Мартине, не пiзнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловiк, як i всi люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха i так дворянство у тебе засвербiло, що ти рiвняєш себе з Красовським…

Мартин. Що менi Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, i батько його так само сидiв у Шадурського на чиншi, як i ми; а що вiн женився на дочцi Шадурського i через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! I мiй Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурськiй, i ми зовсiм тодi порiвняємся з Красовським!

Гервасiй. Далеко ходить! Красовський вчений, лiкар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порiвняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, - вiр менi, що як будеш отак роздувать свiй гонор, то Красовський з'їсть тебе!..

Мартин. Подавиться, пане Гервасiю, подавиться - я глевкий!

Матвiй. Глядiть, щоб вiн вас не пiдпiк, ха-ха-ха!

Гервасiй. Що ж ти тепер зробиш? От вiн не хоче, щоб ти сидiв на його власностi, - i вибирайся! А сам не пiдеш - пiд руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всiм збiжжям! Що. там рiвняться!..

Мартин. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадiдiвського грунту?! О-о!.. Та хто посмiє? А стрiчний iск, а апеляцiя? Я його ще в острог посадю за обiду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло i яке теля мiй син!

Гервасiй. Ти ослiп од дворянства! I поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш i все-таки нiчого не доб'єшся, i Красовський тебе випре звiдцiля!

Мартин. Не дiжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як i вiн. (Б'є себе в груди.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадiєв син, внук Матвiя Кардова, правнук Протасiя Гервасiєва, Боруля з сином Степаном, герба Тшiвдар!.. О, стокроць дяблiв* його мамцi i його татковi!

Гервасiй. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звiдкiля, що означа те слово Тшiвдар, ти сам не знаєш.

Мартин. А нащо менi знать? Герб - то єсть знак шляхетського достоїнства!

Гервасiй. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всi шляхтичi i всi дворяни, тiльки щабльовi.

Матвiй. Ха-ха-ха! Щабльовi? Як-то, пане Гервасiю, щабльовi?