Розділ «ЯВА VII»

Мартин, а потiм Омелько.

Мартин (один). Ну, тепер вже все одно що й дворянин! Треба тiлько дворянськi порядки позаводить… Вирядю Степана i приймусь за дворянськi порядки. (У дверi.) Омель-ко, Омелько!.. (До себе.) Хоч i коштує багато, та зате ж порiвняюся з Красовським.

Входе Омелько.

Ти б надiв чоботи.

Омелько. На бiса я їх буду таскать у дорогу та ще й у будень, добре i в постолах.

Мартин. Що ти тямиш, гаво! Повезеш у город канцелярського - i в постолах!

Омелько. Хiба я його буду везти? Конi повезуть. А я сяду на повозку, ноги в сiно засуну, те менi й байдуже.

Мартин. Не базiкай! Надiнь, кажу тобi, чоботи!

Омелько. Та що ж мене там танцювать заставлятимуть, чи що?

Мартин. Роби, що велять! Вiзьми рядно велике квiтчасте та гарненько закрий сiно, щоб панич у реп'яхи не вбрався.

Омелько. Який панич?.. Хiба Красовського панич поїде з нами?

Мартин. Сто чортiв тобi в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович! Подавись ти своїм Красовським… Степан Мартинович - такий самий панич!

Омелько. Степан?! Давно ж його призвели, хазяїн?

Мартин. От я як трiсну тебе в пику твою репану, то ти не тiлько Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазяїном, а паном зватимеш.

Омелько. Та за що ж биться? Панич-то и панич, пан - то й пан! Хiба менi язик одпаде, коли я вас буду паном величать? Про мене, менi однаково. Звелите, то й юнкером вас зватиму.

Мартин. Та одшукай ще, там, у коморi, був вандальський дзвiнок, i причепи пiд дугу.

Омелько. Добре, пане.

Мартин. Ти яких коней запрiг?

Омелько. Лиску, Красавку i Блоху.