Розділ «ЯВА III»

Марися, а потiм Микола.

Марися (одна). Таке щось чудне у нас робиться, що хоч з хати тiкай!.. Чую я, що батько все про дворянство балакають, а нiяк не розберу, чого-то дворянцi стидно робить. Дивно… Перше батько казали, що всякий чоловiк на свiтi живе затим, щоб робить, i що тiлько той має право їсти, хто їжу заробляє; тепер же все навиворiт. Коли б Миколу побачить… Вчора був його батько у нас, чи говорив же вiн про наше весiлля? Микола, певно, знає, хоч би прийшов заспокоїв мене, а то чогось невесело на душi, наче що недобре серце вiщує!.. Хотiла вчора увечерi вийти до Миколи, лихий принiс письмоводителя, з ним порались до пiвночi… поки нагодували… Сьогодня ввечерi побачусь…

Микола (пiд вiкном). Марисю, можна зайти?

Марися. Микола! Заходь, заходь - я одна: нi батька, нi матерi нема.

Входе Микола.

Микола. Марисю, моя рибонько, що ж ми будемо робить?.. Твiй батько не хоче вiддать тебе за мене!..

Марися. Чом?!

Микола. А що я не дворянин! I тепер мiй батько розсердились, хочуть, щоб я сватав дочку Котрвича.

Марися. Що ж ти зробиш?

Микола. Не знаю!.. Посватать, замiсть тебе, дочку Котовнча, розбить свої надiї, а з ними й серце - все одно що живим лягти у домовину!.. Знов же, не послухать батька, то прийдеться з ним посвариться! А тим часом ти, покiрна волi свого батька, пiдеш за другого, тодi удвоє тяжча моя мука буде: я потеряю i батькову ласку, i тебе!.. О, чом я не дворянин?!

Марися. Ти мене любиш?

Микола. Умру без тебе!

Марися. I я люблю тебе так само i нi на кого не промiняю. Слухай же мене. Корися батьковi свойому, та тiлько сватать Юльку не спiши! Проси його, щоб пiдождав, поки її ти сам не розпiзнаєш, - вiн тебе любить i згодиться! А я чим часом роздивлюсь, прислухаюсь i розмiркую, що робить.

Микола (кидається до неї). Марисю! Ти мiй розум, моє серце, мої очi! Дай поцiлую тебе за пораду!

Марися. Тепер нам не до того! Iди додому краще, щоб нас тут не зуспiли, - тодi й замiри нашi розлетяться…

Микола. Iду, iду, Мариночко моя! А ввечерi ж ми зiйдемось знову?

Марися. Жди мене пiд яблуньою у садку.

Микола. О, коли б мерщiй зайшло сьогодня сонце! (Пiшов).