TextBook Небо темне, ночнеє; місяць не гасне, яскриться. Ні, ще не світає.
Стою ще хвилинку – не можу одірватися, високо-високо в небі пливе самітна хмаринка: як та ночна казка, до місяця підкрадається, в прозорих шатах, в намистах, у срібних перах… Підкралася позаду, засяяла і хвать – місяцеві лице, мов руками, затулила, – і все внизу затьмарилось, засоромилось…
Зітхнув, вікно причиняю: «Ні, ще не розвидняється…»
Знову до стола… Хвилина, друга – потонув у глибині мережаних рядків…
Щось шкряботить у віконницю – слухаю, мов крізь сон…
Гуркотить віконницею – чую й не проснуся.
І раптово ударили живі слова…
Слова, що ними обізвалася до мене німа перед очима стіна:
– Ви ще й досі не спали, книжник і чернець?…
Кидаюсь, зразу не вгадаю звідки, озираюсь: вікно одчинене. В його ніч зазирає, як срібне по шовку вишивання, а на його тлі у квітках, у намистах-засватана дівчина Наталка…
– Тетяна?…
Сміється:
– Я вас налякала? – Далі: – Ось ідіть сюди. Швидше.
Виходжу.
Сидить, схилившись, на шкільних ґанках. Лице трохи зблідло, під пасмами розмаяної коси очі сяють, палахкотять уші. Не знає, що почать, сміється:
– Гляньте, яка ніч! Яка ніч! Ішла оце житами сама-самісінька, а мені здавалось, що за мною музики грають, співають… Як хороше, боже, як хороше на світі!
Несподівано до плеча горнеться, очі склепила, сама, як у огні.
Ворушиться якась тривога.
– Що таке вам, Тетяно?
Підводить голову, розплющує очі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Талант » автора Васильченко Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VII“ на сторінці 2. Приємного читання.