Розділ «XXXVI»

Згодили якось москаля з мiста за куховара. То ж бо й був чудний! Як зварить панам їсти, сам пообiдає, то ляже на лавi та все свище, та свище, та свище, та раптом як спiвоне! – дзвiнко-тоненько, помiсь пiвень кукурiкає. Сьому байдуже було наше лихо; тiльки, було, спитає: "Сьогоднi бито? – та й додасть: – Iначий i не можна: на те служба!"

Назар уже не той став, уже й вiн якось поник, а все жартує:

– Коли б менi хоч один день хто послужив, довiку б згадував!

Панi того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чоловiк вiн хороший, так мене поважає! А вiн, було, як стоїть перед панiєю, то мов стрiла вистромиться, руки спустить, очi второпигь на неї: "Ловив я рябе порося; втекло рябе порося у бур'яни; то я до чорного поросяти; вловив чорне порося, ошпарив чорне порося, спiк чорне порося…" Такеньки усе чисто одбубонiв i дожидає, що панi йому одкаже; сам тiльки очима луп-луп!..

А панi йому раз по раз:

– Добре! Добре! Усе добре!.. Тiльки ти гляди в мене, – не розледащiй мiж моїми вовкодухами.

– Нiколи того не всмiю, ваше високоблагородiе!.. Вклониться їй низько, вправо, влiво ногами човг! Та i з хати, та на лаву – i знов свище.

– Бодай вас! – кажу йому якось. – Коли вже ви перестанете того свисту! Тут горе, тут напасть, муки живiї, а ви…

– Не горюй, не горюй, дiвко! На те вона служба називається. Он бач, скiльки в мене зубiв зосталось… На службi втеряв!.. Був у нас копитан… ух!

Та тiльки ухнув.

– А ти що думала? Як у свiтi жити? Як служити? Як вислужитись? Тебе б'ють, тебе рвуть, морочать тебе, порочать, а ти стiй, не моргни!.. I! Крий, боже!

Зговоривши теє, знов свистiти! А Прокiп з серця аж люльку об землю гепнув.

– Воли в ярмi, та й тi ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпiла i не озвалась! – гримнув на москаля, аж той свистати перестав. Дивиться на його, як козел на новi ворота. – Не така в мене вдача! – каже Прокiп. – Я так: або вирятуйся, або пропади!

– А в мене така знов удача: утечи! – зареготав Назар. – Мандрiвочка-рiдна тiточка.

– Пiймають! – скрикнув москаль, схопившись. – Пiймають – пропав!

Що там у кого було на серцi, а всi засмiялись.

– Нe кожний копитан швидкий удасться, – каже Назар, – iнший побiжить, та й спiткнеться. А ти ось що лучче скажи: куди втiкати?.. Од якої втiк, таку й здибав. Iз дранки та вберешся в переперанку… '

Та все пани, та все дуки… – заспiвав, як у дзвiн ударив.