Розділ «XXXI»

Минає день, тиждень, мiсяць, i пiвроку збiгло за водою. Здається, що в хуторi тихо i мирно; цвiте хутiр i зеленiє. Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там дiялось! Люди прокидались i лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода панi, усiм роботу тяжку, усiм лихо пекуче iзнайшла. Калiки нещасливi, дiти-кришеняточка, й тi в неї не гуляли. Дiти сади замiтали, iндикiв пасли; калiки на городi сидiли, горобцiв, птаство полошили, да все ж то те якось умiла панi приправляти дорiканням та гордуванням, що справдi здавалось усяке дiло каторгою. Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящiрка, по хутору звивалась, i бог її знає, що їй таке було: тiльки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить.

А пани-сусiди нашу панію похвалюють-величають: ото хазяйлива! Ото розумна! Дарма що молоденька, – добре б нам усiм у неї вчитись!

Спершу люди на пана в повали, та незабаром зреклися надiї й думки. Вiн був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсiм, – нiщо з його. Опитувавсь вiн жiнку вмовляти, та не така-то вона. Далi вже i наменути на сю рiч боявся, – мов не бачить нiчого, не чує. Не було в його нi духу, вi сили. Сказано: добрий пан – не б'є, не лає, та нiчим i не дбає. Як почне панi обмирати та стогнати, та в крик викрикувати, то вiн руки й ноги її вицiлує, i плаче, i сам людей лає: "А щоб вас! А бодай вас!.. От уморять менi друга!"

– Не буде з його нiчого, – каже Назар. – Я одразу побачив, що квач, ще тодi, як вiн Устину обiдом нагодував,.. Якби таку жiнку та менi – я б її у комашню втручив, – нехай би пихкала!

Та й зарегоче на всю хату. Такий уже чоловiк був той Назар: усе йому жарти. Здається, хоч його на огнi печи, вiн жартуватиме.

А що Катря слiз вилила, то де вже тiї й сльози брались. Вiзьме свою дитину на руки та плаче-плаче! А далi й заридає уголос.

I Прокiп дуже зажурився. Усе щось собi думає i зо мною вже не пожартує.

– Оце ж бо якi ви смутнi! – кажу йому одного разу (се було ввечерi, присмерком). – Чого ви такi смутнiї?

А вiн мене за руку, – пригорнув i поцiлував. Заки я схаменулась, його вже й немає.