Розділ «ОПОВІДАННЯ ШОСТЕ (РОКИ 1735-1775). НОВА СІЧ»

Закованих у кайдани Калнишевського, Головатого й Глобу того ж дня під великою вартою було виряджено до столиці.

Ой, повезли запорозьких панів у Москву-город спішно;

Ой, посадили їх у неволю; сенаторам стало втішно,

Ой, тішились пани сенатори і менчії генерали,

Що одібрали в запорожців землі та володіють самі.

Славно було в Запорожжі всіма сторонами;

А тепер ніде прожити за вражими панами.

Доля запорозької старшини

Червня п'ятого 3000 запорожців, що не пішли на Дунай, почали виносити й здавати свою зброю. Складали зброю й курінні отамани й інша військова старшина, та Текелій повертав старшинам зброю назад. Не вернув зброї тільки: військовому старшині Андрію Порохні, полковникам Чорному, Степану Делеху, Івану Кулику та Івану Гараджі, курінним отаманам Параличу та Головку і полковому старшині Вермінці. Всю ту старшину було арештовано – кого в Січі, а кого й поза Січчю – й віддано під суд, всіх же останніх запорожців приведено до присяги.

Руйнування Січі

Тим часом у Січ увійшло кілька московських полковників з виділом державного війська. Поділившись на кілька куп, вони винесли з паланки військові клейноди, переписали й вивезли з Січі військову канцелярію, вивезли з пушкарні всю зброю, списували й вивозили зі скарбниці гроші, сукна та всякий військовий припас, а врешті увійшли у церкву і, піднявши св. престол, достали з-під нього шухлядку з найдорожчими військовими документами і понесли її до Текелія.

Побачивши, що начальники винесли з церкви шухлядку, донські козаки зрозуміли те так, що їм можна погріти біля церкви руки, і, вскочивши у неї, позривали з образів понавішувані на них золоті хрести, золоті та срібні медалі, а кому того не вистачило, ті почали здирати з образів срібні ризи, а коли й того не стало – одірвали срібну царську браму і, побивши та порубавши її на шматочки, порозтягали по кишенях. Старі січовики плакали, дивлячись, як гинули їхні святощі, та було вже запізно: спинити чужих людей, що тепер хазяйнували у Січі, вони вже не мали сили.

У народних піснях так оспівано руйнування Січі:

Світ великий, край просторий, та ніде прожити:

Славне Військо Запорозьке хотять погубити.

Ой, цариця загадала, а Грицько пораїв,

Щоб зігнати запорожців та аж до Дунаю.

Вже ж на річці Базавлуці і москалі стали,

Славні ж хлопці-запорожці пили та гуляли.

Ой, вже ж москаль Запорожжя кругом облягає,