Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Г о р д і й. За што ж ти знову ругаєшся? От так хороший фельєтон! (Вслід). І я тебе тьху, важная особа!

С т е п а н (вернувсь). Ти-бо слухай, Гордію, що я тобі іще скажу.

Г о р д і й. Та то я плюнув у шутки.

С т е п а н. Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу; послухай мого совіту – не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш. Ти язика защепни на петельку, бо оддубасю так, що аж пір’я з тебе сипатиметься.

Ява 10

Ті ж і З а в а д а.

З а в а д а. Не знаю, по яку бабу і кинутись! До писаря хіба піти, якщо він ще дома! І що таке з нею подіялось, ніяк не розберу.

С т е п а н (до Завади). Добривечір!

З а в а д а. Це ти, Степане?

С т е п а н. Куди це ви, дядьку, налагодились іти?…

З а в а д а. Ох, хоч і не питай, у мене у господі таке лихо скоїлось!… А з чого воно?…

С т е п а н. Я все знаю. Ходім, я вам дорогою розкажу.

Пішли.

Г о р д і й. Одначе за што он двєчі об’явил мене дураком? Ні, сколько живу, но, кажется, ніхто не обзивав дураком в глаза! Сказано, как мужик, так і нікоторого воспитанія. (Услід). А я тебе скажу, што сам ти дурак двохетажний, вот што!

Ява 11

Т е к л я  і  Г о р д і й.

Т е к л я. Що ж то тепер з нею твориться? Цікаво мені до неї довідатися. (Загляда у вікно). Що це вона, навколюшках молиться, а сльози, як горох, котяться. Невже ж вона і справді так дуже любить панича? Дивно! (Дивиться у вікно). О, встає і йде з хати.

Г о р д і й (підходить). Здрастуйте, баришня!

Т е к л я. Ох, як же ви мене злякали.

Г о р д і й. Чого ж пужатся? Я не звєрь дикон какой. Куда ви ідете?