TextBook Т е к л я. Ох, який стид! Не хочу, не хочу!…
Цілує.
Що-бо ви робите?
Г о р д і й. Не скісняйтесь, потому што ета статья от вжасного неравнодушного чувствія.
Т е к л я (цілує). Ох, що ж це я зробила? Я й цілуваться не умію!…
Г о р д і й. Одначе ваш поцілуй сладкий, как конфет.
Т е к л я. Це я уперше на своєму віку цілую парубка!… А цитьте, щось гомонить. Ходімо звідціля.
Г о р д і й. Ну, я вам тепер об’ясню, што я вас спервоначала, должно бить, не разглядєл, какая ви єсть красотка. Но тепер видно, што ви настоящая фотографія, масляними красками писана, – чесно слово. Только би хоч триста рублєй – і сейчас превзойдьот между нами церковний процес.
Уходять.
Ява 12
З а в а д а і п и с а р.
П и с а р. Шкода, що це трапилось не на молодику. А свячена вода єсть у вас?
З а в а д а. Аякже! Я для бджіл держу ще позаторішню.
П и с а р. Це ще краще. Тут вся сила, що свячена вода і віск страсної свічки. А вже все, касательно остального, ми побачимо у цій книжці. А стривайте. (Вийма книжку і дивиться на зорі). Одна, друга, третя укупі, шість зверху, ясна збоку. Захмарило з зісподу. Одна підкотилась. Ага: не докотись, перекотись, зупинись. Од молитвеної, рожденої, хрещеної. Тьфу, тьфу, тьфу!… Ну, ходім, може, і допоможу. Пам’ятайте, милостивий государю, що як увійдемо у сіни, то мерщій запріть двері і каглу затуліть, щоб не втиснувся за нами той, що не вночі згадувати.
Уходять.
Ява 13
С т е п а н. Не вірю я, щоб панич насміявся над Оксаною. Двічі я уже ходив до горниць, питав декого з двірських, чи посватався панич. Всі кажуть: здається, посватавсь. Та хто ж мені правду скаже? Ну, посватався так посватався! Ніхто тобі не боронить женитись на кому хочеш, а тілько перш виправ перед людьми з котрою кохався, на котру весь мир опудився, відсахни лиху славу!… Та невже ж не шепнув йому ніхто про те, що скоїлось з Оксаною? Чи, може, він нарочито ховається, як той злодій. Мана, страшенна мана! А як же я гляну товаришам у вічі, якщо тому пащекуванню правда? Більш двох років я про панича слова лихого нікому не давав вимовить, баки всім забивав. А тепер… Що тепер?… Піду ще, тинятимусь, доки таки не підстережу такого, котрий всю мені правду виявить. І коли, борони боже, панич винен перед Оксаною, то… вже я й не знаю, що вийде з нашої розмови.
Ява 14
П и с а р і З а в а д а.
З а в а д а. Де ж це вона поділася? Оксано, Оксано! Чи не в саду?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» автора Кропивницький Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДІЯ ДРУГА“ на сторінці 13. Приємного читання.