Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Г о р д і й. Возьміть, ето нам не убиток.

Т е к л я. Ви ж розумний кавалер, то й подумали б, що буде, як люди спізнають, що я беру від вас гостинці…

Г о р д і й. Еті речі ваші вумні; ну одначе оні нічого не могут.

Т е к л я. Не могуть? Як би не так, а то як тілько постережуть, що я вас люблю. Ох, що ж це я сказала?…

Г о р д і й. Повторіте! Здєлайте єщо раз об’явленіє!

Т е к л я. Ох, сором же який!

Г о р д і й. Нікоторого сорома. Позвольте вас спросить, какоє у вас приданоє.

Т е к л я. Яке? Нас дві у батька і у матері. Я та менша сестра. А ви ж знаєте, що ми люди заможні. Оп’ять же як я служила півтора року у купця Лейзора за няньку, так ті гроші, що я заробила у Лейзора, я віддала усі до рук батькові.

Г о р д і й. Даєть вам папаша п’ятсот рублів або на худой конець чотириста рублів? Мінє главна статья, штоб свою мастерську, єжелі дасть хоч триста п’ятдесят, і в то ж сікунд я в вас влюбльон.

Т е к л я. У мене, окрім того, своїх ще буде сто п’ятдесят рублів.

Г о р д і й. Не может бить! Єй-богу, я у вас влюбльон. Позвольте вам подарить кольцо золотоє.

Т е к л я. Не хочу, не хочу нізащо у світі!

Г о р д і й. Как же ви можете дєлать такой равнодушний отказ влюбльонному человєку? Говорю вам, што я все страждаю об вас і што серце моє кипить і пузирить, как настояща шевська смола в огнє.

Т е к л я. Ох, як же ви палко та хороше балакаєте.

Г о р д і й. Вам ндравлються мої речі? Я і вас воспитаю, Текля… как вас по батюшке, звиніть на том, не спомню.

Т е к л я. Свиридівна.

Г о р д і й. Свирид, значить, виходе по-благородному Спиридоновна. Возьміть кольцо золотоє, бо как не візьмете, то бросю єго в Дунай – бистру рєчку, пущай погибаєт три с полтиной.

Т е к л я. Я ж стидюсь. Надіньте його самі на мій палець.

Г о р д і й надіва.

Г о р д і й. Тепер позвольте вас неравнодушно розцілувать, как собственноручную невєсту.