Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Г о р д і й. Кажется, што ми розійшлись у понятіях. Я говорю тебе, што как мінє тепер однаково – хоть сейчас в Дунай – бистру рєчку головой.

С т е п а н. Та що ти верзеш?

Г о р д і й. Говорять, коториє люди єсть с понятієм, так говорять, што, говорять, легче человєку на душе, как другим об своїх нещастіях об’явить, значить, как тепер виходить такой предмет, што, значит, Оксана Антоновна в любві размєн получила, так как ти думаєш? І я через ето самое возлюбил єйо і страждаю безотвєтно чажело.

С т е п а н. Нічого не второпаю, що ти мелеш.

Г о р д і й. Виноват я, што ти такой безпонятливой? Ну я по-простому скажу тібє, што я хочу сватати Оксану.

С т е п а н. Що-о! Ти хочеш її сватать?!

Г о р д і й. А чего ж і нєт? Разві я такой непристойний? Єжелі панич тепер отказался…

С т е п а н. Ти хочеш її сватать? Та ти чи зроду дурний, чи ще свіжо скрутився?

Г о р д і й. Как вона, значить, була полюбовниця паничева…

С т е п а н. Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже!

Г о р д і й. За што ж ти кричиш? Што ти командуєш?

С т е п а н. Як ти посмів сказати на дівку таке гидке слово? Чи ти постеріг її у чім лихім, чи власними очима бачив? Та чи знаєш ти, що то таке для дівки честь? А… де тобі знати! Коли ти у городі звик хвоськати своїм нечестивим язиком, то тут не до речі твої городянські норови!

Г о р д і й. Ну так я нічого не пойму.

С т е п а н. Мабуть, у тебе стілько честі, як у цигана правди.

Г о р д і й. Нічево не пойму. Ну єжелі ж тепер усе говорять.

С т е п а н. Говорять, говорять, чортова ти говорячка! А тут у тебе у цій тикві (показує на його голову) клоччя чи пір’я?

Г о р д і й. Нєт, кажется, я при свойом понятії.

С т е п а н. Брехня, не вір собі; тебе, мабуть, ще змалку обікрадено; коли б у тебе свій розум був, так ти б перш розміркував, що яка то може бути страшенна образа, коли людину чисту, як скло, взичають лихим словом.

Г о р д і й. Так, значит, ето один только скверний разговор?

С т е п а н. Я ж кажу, що тебе дурним охрестили! Тьху! (Іде).