Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Б’ються. Один з парубків ударив Оксану. Та пада.

О к с а н а. Ой боже ж мій, боже!

С т е п а н. Ходім, катюги, до старшини.

О х р і м. Анахтеми! В холодну вас, п’янюги чортові!

Уходять.

Т е к л я. Тепер я вдовольнила своє серце! Здається, Степан мене не бачив. А хоч би бачив, то й що? Не я опудила парубків, знайшлись послухачі! (Дивиться на Оксану). Зомліла? Ой, що ж це у неї йде кров з рота? Може, і дуба дасть? Щось рипнуло. (Уходить).

Ява 7

З а в а д а виходить з хати, позіхає.

З а в а д а. Що воно неначе щось ґвалтувало? Чи то, може, мені спросоння так показалось? А де ж це Оксана? От того вже я не люблю, щоб уночі тинятися по городах та по садках! Сиділа б собі у подвір’ї, і любесенько. Щось я помічаю, що вона оце вже четвертий чи п’ятий день і місця собі не знайде. Невже і справді покохала панича? Та й він уже сьомий день і в хату не загляда. Може?… (Гука). Оксано! Оксано!… Не чуть!… (Іде і натикається на Оксану). Що ж оце лежить?… (Придивляється).

О к с а н а. Ох, не знущайтесь же наді мною!

З а в а д а (підводить її). Господь з тобою, моя дитино! Хто ж над тобою знущається? Та що це з тобою? Ти вся закривавилась.

О к с а н а. Бачите, яка правда на світі!

З а в а д а. Що таке, доню?

О к с а н а. Посватався! А мене б’ють. Я ще жива, мою душу, моє серце взяли вороги, на поталу кинули.

З а в а д а. Що-бо ти, доню, говориш?…

О к с а н а. Очіпок мені наділи, покрили і косу вже обрізали. Голова, мов в смолі…

З а в а д а. Який очіпок? Коса твоя ціла! Бог з тобою, чи ти у сні, чи справді збожеволіла?…

О к с а н а. Я… покритка.

З а в а д а (з жахом). Покритка? Так ти осоромила мою сіду голову?

О к с а н а. Осоромила! Покритка! Ха-ха!…