Розділ «Ніобея»

тільки тепера ніхто б не пізнав, що я мати твоя.

Мармур оцей не такою мене одягає тепера,

як була я тоді, коли поруч з тобою стояла.

Люба сестричка твоя, голубка, моя жалібниця,

гірко б заплакала, вгледівши бідну матусю,

впала б до третьої доні моєї у рідні обійми,

тая ж одважна була, і розсудлива, й тихо-завзята,

завжди готова усіх захистити одним своїм серцем,

тим-то до неї горнулись мої всі малятка,

сльози свої їй несли, вона ж дарувала їм усміх.

Любі мої! Ви і в горі, і в радощах все були вкупі,

наче троянди рожеві на кущику спільнім,

а брати коло вас, наче гілля троянди колюче,

всякому рану готові були заподіять,

хто б зневажив сестричок. Мій старший, найперший,

він був мов кедр на верхів’ї гори, негнучкий перед вітром,

Ох, чому і за віщо так марне загинула сила,

що братам додавала одваги і певності в бою?

Тихо схиливсь його брат кипарисом лагідним та смутним,

третій, молодший, мов плющ, його щільно руками обняв,