Розділ «Спогад з Євпаторії»

Море стелиться чорним, важким оксамитом,

небо чорне і хмарне тяжіє вгорі,

тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом,

промовляє зоря до зорі.

Невидимками крадуться чорні ворожії хвилі,

тихо, тихо, мов хитрих злочинців гурти,

і причаїли гомін, і скрили всі гребені білі,

ледве дишуть… підкрались і вдарили зразу в борти,

потрясли корабель наш і з реготом геть відкотились…

Знову тиша і знов темна сила таємно чига…

Від вогнів вартових дві дороги на морі зустрілись:

смуга мертво-зелена й криваво-червона стяга.

Ледве мріє, мов привид, далекеє соннеє місто,

ні вогнів, ані гуків музики до моря не шле.

Тихо так, наче вимерло в світі навколо все чисто,

тільки море зосталось, а в ньому щось чорне і зле.

Чи се ж та «країна світла

і прозорої блакиті»,

де колись я забувала,