Розділ «* * *»

Як я люблю оці години праці,

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна неподоланна

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим олтарем.

Летять хвилини – я не прислухаюсь.

Ось північ вдарила – найкращий праці час, —

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть – куди вони спішаться?

Мені осіння ніч короткою здається,

Безсоння довге не страшне мені,

Воно мені не грозить, як бувало,

Непевною і чорною рукою,

А вабить лагідно, як мрія молода.

І любо так, і серце щастям б’ється,

Думки цвітуть, мов золоті квітки.

І хтось немов схиляється до мене,