Розділ «* * *»

Не хутко те буде… Чи й буде, чи ні?

Не знаю. Та видиться все те мені,

так ясно – виразно стає перед очі,

як часом в яскравії, місячні ночі

малюються тіні на білій стіні —

виразні та прості, хоча й таємні,

різкі, хоч тремтячі. Враз хмарка налине

і тіні змішає, і сутінь поплине,

мов сивий серпанок… хвилина одна —

і знову показує тіні стіна

різкі, хоч непевні. Невже се тополя

відбилась ота, що стоїть серед поля?

Вона тут подібна до вежі. А се

невже той листочок, що вітер несе?

Зовсім він подібний до хижої птиці…

Отак в моїх мріях ідуть плетениці,

непевнії тіні далеких речей,

і раптом зникають від пильних очей,

і знов виступають. І теє, що буде,