Розділ «VІІІ»

– Як? Як? От також щось! Хіба ж він не був при тім?

– Так, так, був і сміявся навіть, але чи вже за тото смерть, що сміявся? А може, він не робив нічого, а тілько тамтоті?

– Але відки тобі такі думки до голови приходять, хлопче? – запитався зачудуваний Сень. – Впав батько згори, дідько го бери! Погиб той, ну і добре!

– Але як він не винен? Знаєш, як я здибав його, і вхопив у руки, і він почув, до чого се воно йде, то так спищав: «Даруй життя, даруй!» А як я в тій же хвилі пхнув його… знаєш… то він тілько зойкнув: «Не винен, не винен!» Відтак задудніло, затріщало, – я полетів геть. Але той голос єго все за мною, все в мені, так і чую його! Господи боже, що я зробив! Що я зробив!

Бідний парубок заламував руки. Сень дарма старався потішити його. Йому все здавалося, що вкинений в яму касієр був не винний.

– Ну, як той був не винний, то ти поправся, – сказав вкінці роззлоблений Сень, – і пішли й винних тою самою дорогою! Най не винний дармо не покутує!

Ті слова були мов удар обуха для Прийдеволі. Оглушений ними, він похилив голову і знов затисся в свій кут, не говорячи й слова.

А між тим побратими кінчили нараду.

– Головна річ тепер, – говорив Бенедьо, – вербувати людей до нашої кумпанії. Хто з ким на роботі стоїть, або в шинку здиблеся, або на вулиці розбалакаєся, зараз і нав'язувати о тім! Все розказувати: яка плата нужденна і який ратунок можливий. І складки збирати. Я гадаю, щоби кождий збирав між своїми знакомими, а назбиране щовечора віддавав головному касієрові, котрого ту нині треба вибрати.

– Добре, добре, треба вибрати касієра! – гукали всі. – Ану, кого би ту на касієра?

Радили то сього, то того, вкінці стало на тім, що нема ліпшого касієра, як Сень Басараб.

– Що, – сказав неприязно Сень, почувши се, – я мав би бути вашим касієром? Ніколи! Я віднині й зовсім не хочу належати до вас! Ані я, ані мій брат.

– Не хочеш належати? А то чому? – скрикнули всі.

– Бо ви зступаєте з тої дороги, на котру раз стали при здоровій застанові. Я своєї дороги не попущуся!

– Але хто ж яку дорогу зміняє? – сказав Андрусь. – Ту зовсім нічого не зміняєся!

– Що? І ти з ними? – відповів понуро Сень.

– Такі з ними!

– А присягу забув?

– Ні, не забув.

– А ногами топчеш, хоч і не забув.