Розділ «VІІ»

– Чому не говорив? – повторив неохітно Матій. – А пощо було говорити?

– Тьфу, до сто чортів на такий розум! – розгнівався Андрусь. – Провадить процес з жидом, – процес той, якби був виграний, міг би подати велику заохоту для бідних ріпників, міг би їм показати, що не мож робучого чоловіка безкарно кривдити, – до виграння того процесу потребує свідків, а він мовчить тихо, не голоситься, а тілько тишком собі в куті в кулак трубить, – ну, скажи мені, добрий се розум?…

Матій задумався і засумував.

– Гай-гай, двох свідків! – сказав він. – Я ж тобі, Андрусю, кажу, що аж тепер нагадав собі за тих двох свідків, аж тепер, по невчасі. Бо раз, – хто тепер винайде тих свідків…

– Я винайду! – перервав гнівно Андрусь.

– Ти? – скрикнули Матій і Бенедьо.

– Так, я! Бо я ж то сам із старим Стасюрою бачив тебе тоді в шинку.

– Ти? І Стасюра? То ви були? – скрикнув Матій.

– Так, ми були.

– І бачили Івана?

– Як же ж би не бачили – бачили.

– І п'яного?

– П'яного.

– З Мортком?

– З Мортком. Як зачалася з тобою бійка, ми оба кинулись було тебе боронити, але старого Стасюру оден гримнув так, що той умлів. Ніколи мені було тебе боронити – я взяв старого і заніс до ванкира, де був Мортко з Іваном. Відтер я старого, а за той час Мортко все коло Івана танцював, усе підсував йому то горілки, то пива, заговорював його, щоби не балакав зо мною, а далі потяг його кудись з собою. Відтоді вже я не бачив Івана. А коли ми оба з Стасюрою вийшли до шинку, ти лежав уже закровавлений, без пам'яті на помості. Я не міг помагати нести тебе додому, а тілько просив якихось двох ріпників, розповів їм, де жиєш, а сам попровадив Стасюру до єго хати. Отеє все, що я знаю. Але чи міг же я сам духом божим знати, що се може бути важне для твоєї справи?

– Господи боже! – аж скрикнув Матій, – так се ж значить, що тепер би мож виграти процес?

– Хто знає, – відповів Андрусь, – але все-таки надія більша. От що було би добре – винайти тих, що тоді билися з тобою! Ти, кажеш, видів, що Мортко їх підохочував?

– На се присягнути можу!

– От була би й запинка. Зараз би мож потягнути їх на слова, чи Мортко підмовляв їх. А як підмовляв, то, значиться, в якій цілі?

Лице Матія при тих виводах чимраз більше прояснювалося. Втім, нова думка знов засмутила його.