Розділ «XXII»

Через тиждень після того у церкві Братського монастиря Чорнота з Галиною стали на рушнику і взяли шлюб. Вінчав їх сам ігумен, а сватами були гетьман та військовий писар Виговський. Молоду свою Чорнота вбрав, як квіточку, і всі, хто дивився на неї у церкві, дивувалися з її вроди, ласкавого веселого погляду і стрункої постаті.

Напередодні шлюбу Галина таки зробила те, що хотіла: змінила римську віру на грецьку і дістала собі помазаніє у тому ж Братському од руки ігумена. Тепер, стоячи під вінцем, вона почувала, що єднається з своїм чоловіком не тільки душею й тілом, а навіть думками й світоглядом. Щастя грало у очах молодої дівчини, коли вона слухала, як бурсаки виспівували на клиросі «Ісаія лікуй», і ніякі згадки про своє минуле і навіть про батька не потьмарювали її щастя й радості.

Зараз же після шлюбу Чорнота справив у найнятому будинкові бучне весілля, закликавши на те весілля не тільки гетьмана й старшину, а й всіх простих козаків, хто під час весілля траплявся біля будинку; дружко ж його, Криця, аж зстикався, бігаючи побіля гостей та припрошуючи всіх пити.

Стара Христина, вбрата у нову, городянську, гаптовану сріблом, сукню, не одходила од своєї годованки, повчаючи її українським весільним звичаям, гетьман же пильнував навіть заздалегідь перестерігав гостей, щоб, шануючи його й молодого, ніхто у присутності молодої аж ніяк не ганьбив поляків, бо панночка, мовляв, хоч і зреклася вже польщизни, та, проте, її батько шляхтич, і було б зневагою до неї, коли б голосно хто-небудь почав ганити шляхту.

На початку весілля справді всі пам’ятали пересторогу гетьмана і поводилися чемно, коли ж підпили, то забули й про те, що з поляками вже сталася згода, і розпустили язики так, що гетьман, почувши їх, порадив молодому скоріше йти з молодою до опочивальні. Чорнота був не від того, бо бачив, що Галина вже стомилася, і, вклонившись гостям, повів свою молоду до окремої світлиці, чудово вбратої рушниками та килимами; Криця ж лишився біля гостей, частував їх винами і звеселяв музиками до світу.