– Як то?
– Да так: Гаїнка твоя вдовою буде, а в мене Микита такий, що давно вже треба б оженити його та приставити до хазяйства. Бо бачу, що поки не оженю, то з його пуття не буде. А надто – це вже я знаю, – що вiн до Гаїнки прихильний… От би тодi вдвох дiла робили!..
Остап подумав…
– Треба пiдождати суду.
– А заведено! Дак виходить – так?
– Нехай буде й так.
– Чудесна штука буде! Оцього тiльки боюсь: що, як вона та схоче за їм слiдком iти?
– Ну, то дурниця! – вiдказав Остап. – Я не попущу.
– А як же ти не попустиш, коли вона пiде до тих судейських та й сама скаже?
– Гляди, що й зробить, бо так любить канальська молодиця того свого мудрагеля, що бiда. Ну, та дарма! Я цьому лиховi запобiжу. Вiзьму її жити до себе та й не пускатиму нiкуди.
– I пречудесна штука!.. Глядiть же, свате, нехай ваше слово крiпке буде!
– Буде, свате, крiпке.
– А свасi… поки нiчого не кажiть… А то знаєте – жiнота ця… Якби не попсували справи…
– Гаразд!
I новi свати розiйшлися, радi з самих себе. Другого дня пiсля того, як Гаїнка ходила в город, Остап увiйшов у хату до Сивашiв.
– Здоровi! З вiвторком!
– Здоровi, свате! – вiдказала Параска, а Гаїнка ледве озвалася, сидячи на полу.
– Що це ти, Гаїнко, хвора, чи що?
– Таке вже наше здоровля! – вiдказала за неї стара. – Он учора ходила в город, хотiла побачити Зiнька, дак не пущено… Сiдайте-бо в нас!.
– Не пущено, кажете? Гм… Нi, я не сiдатиму, бо на часинку зайшов. Дак чому ж не пущено?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під тихими вербами» автора Грінченко Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 12. Приємного читання.