Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Вiн не слухав. Вона витягла семигривеника, положила йому в руку.

Вiн подивився на його, повагом заховав у кишеню, тодi повернувсь до неї й промовив:

– Ну?

– Адже це острог?

– Ну?

– Тут мiй чоловiк сидить… Зiнько Сиваш…

– Ну?

– Пустiть мене побачити його!

– Гм… Дурна баба!.. Проходь далi, тут так не пускають. – I одвернувся.

– А як же тут пускають? Скажiть, спасибi вам!

Але солдат знову не чув. Гаїнка ще витягла срiбну грошинку. Заховавши й цю, вiн повернувся:

– Твого… Зiнька, чи як там його? Судили вже чи нi?

– Нi…

– Ну, дак треба бумагу вiд слiдствувателя, – тодi й пустять.

– А може б, ви мене й так пустили? Та я б за вас бога молила!..

– Дурна баба! Кажуть тобi: принеси бумагу вiд слiдствувателя, тодi й пустять… А тепер – марш собi, не стiй тут, не можна!..

– Да де ж слiдствуватель живе хоч би менi знати!..

– Не моє дiло!.. Геть iзвiдси, бо не можна!.. Геть, кажу тобi!..

Гримнув так, що Гаїнка аж вiдбiгла злякана. Iшла вулицею й думала: «Коли б послав менi бог iзнову таку панночку, щоб вона менi розказала, де той слiдствуватель живе!»

Одначе цього разу пощастило їй дужче: зараз же якийсь добрий пан i розказав їй. Трохи зблукалась, а таки знайшла. На рундуку сидять люди, дожидаються. Пiдiйшла, поздоровкалась. Почали люди розпитувати, чого прийшла, – вона їм розказала…