Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– А що ж? Хiба Зiнько такий святий, що не може цього зробити?

– Та нi… а тiльки не впада на його… Нащо б йому це робити?

– Нащо? Хе! – засмiявся Рябченко. – Ну, скажемо так: ходить Зiнько до Грицькової молодицi, – це ж ви чули?

– Та чув… Про це по всьому селу плещуть…

– Отож, ходить до Грицькової молодицi. Ну, а шила в мiшку не втаїш, коли вже все село його бачить. Побачив його й Грицько.

– Ну?

– Ну, то як ви думаєте, чи то йому дуже вподобалося, що його жiнка в гречку скаче?

– Та нi… Дак що ж?

– Як то – дак що ж? Хiба вам цього мало?

– Та я не розберу, чим воно притуляється до цього душогубства?

– От такої! Ну, скажемо так, полiз Зiнько нищечком до Ївги, а натрапив на Грицька. «Ти чого?» – «Я – не я, я – так собi…» – «А, дак ти до моєї жiнки, на ж тобi!..» I завелись!.. Ну, куди ж Грицьковi проти Зiнька?.. Та ще, може, вiн удвох iз Ївгою на його. Бехнули його добре, так той i лiг.

Старшина дивився на Рябченка здивованими очима й мовчав. Нарештi озвався:

– Глядiть, що й приходиться… Ну, а як же не вiн?

– Ну, дак що? А як не вiн, то й не осудять його. Посидить трохи на царськiй квартирi та й вийде. А поки вiн сидiтиме, дак ми всi свої справи так пiдкрутимо, що вже йому ходу не буде, хоч би й вернувся. Вам же треба на його доказательство постачити? Оце ж i воно.

Копаниця аж iз мiсця зiрвався.

– Ну й митець iз тебе, Яхреме Семеновичу! От митець!.. Це штука!.. Та це й мiсяць у головi длубатися, то такої штуки не видлубаєш! Це справдi, що задля такого так можна начхати й на ярмарок. Ну, як ув око влiпив! Iменно, iменно, iменно так! Попався, голубчику, попався! Не викрутишся!

– Стривайте лиш, Григорiю Павловичу, не радiйте-бо вiдразу так дуже! Бо це, бачите, ми з вами так говоримо, а як про це слiдствуватель скаже?

– Слiдствуватель? Та там таке молоде та дурне, що йому що хочете можна в голову натурчати. Я йому таке подозрiнiє накрутю, – побачите!.. А ви, Яхреме Семеновичу, тим часом пiдiть та чоловiка чотири хоч направте таких, щоб вони на нашу руч казали, та вкупi з їми й приходьте до волостi, як слiдствуватель прийде.

– Гаразд! Тiльки треба ще так пильнувати, щоб уже нiхто не вискочив у свiдки такий, що на iнший бiк хилитиме… Щоб нiхто не згадував, сказати, про сварку з братами… Бо як слiдствуватель про це довiдається, то щоб iще в той бiк не повернув… Дак треба таких назад, назад!..

– Зiб'ємо й назад! – одказав Копаниця. – Це добре, що ви нагадали: буду пильнувати.