Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– Де ж там сам, коли голову пробито! – вiдказав старшина. – Убив хтось, а тодi i повiсив, мовби то сам Грицько.

– Хм… Воно i менi так iздалося… Дак, кажете, дуже треба на ярмарок?

– Так треба, що аж кричить! – лютував Копаниця.

Але Рябченко не зважав на те:

– Ну, з ярмарком якось помиримося… А це таке дiло, таке дiло, що…

– Що – що? – спитав роздратований Копаниця.

– Що, може, за його й два ярмарки самохiть оддасте, не то один! – одказав Рябченко.

– Чого ж то так?

– А от давайте спершу розпитаємося! Як на вашу думку, Григорiє Павловичу, чиє б це могло бути дiло?

– Хм, хм…закрутився той на стiльцi. – Кат його знає!.. Усе в хатi цiле, нiчого не пограбовано… Це не чужий чоловiк, не злодiяка який, а так… з своїх чоловiк… Хтось iз Грицькових ворогiв.

– I я так думаю, потакнув Рябченко, – що хтось iз Грицькових ворогiв. Та хто ж?

– А мара його знає! Хiба вгадаєш? I туди думка i сюди думка… А втiм… Глядiть, чи не братiв це дiло? Вони ж iз їм усе заводилися…

– Що заводилися, то заводилися, а таки я на їх не думаю… бо все ж таки вони йому брати, то не зробили б такого… Тут треба чужого чоловiка шукати.

– Ну, а якi ж iще в Грицька вороги? – згадував Копаниця. – Здається, що й не було.

– А хто його знає… Хiба ми всi його справи вiдаємо? Може ж, i були… А скажiть, хто перший убитого Грицька побачив?

– Та Зiнько ж Сивашенко.

– Хм… I не сусiда йому, а перший побачив… Сусiди ще не кинулись, а вiн уже й побачив…

– Та й Юхим же слiдком за їм, бо вiн, – каже, – в двiр, а Зiнько з сiней!

– Отож-то й то, що Зiнько з сiней! А як на вашу думку, Григорiє Павловичу, – мабуть, той, хто перший побачив, той найбiльше й зна про це дiло?

– Тобто – щоб Зiнько? – здивувався Копаниця.